Дитяча психологія

ОСОБЛИВОСТI ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Робота розміщена на 45 сторінках, складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 39 джерел та додатку, в якому наведено діагностичний матеріал до методики «Сюжетні картинки», яку було використано до проведення експериментального дослідження.

В роботі розкрито проблему формування характеру дітей дошкільного віку в різних психологічних джерелах. Більш детально описані провідні риси характеру особистості, природа та прояв характеру. В ході виконання роботи було проведено емпіричне дослідження особливостей формування характеру дітей дошкільного віку з використанням методик: «Сюжетні картинки» (за Р.Р.Калініною), «Зробимо разом» (за І.Б .Дермановою). За результатами дослідження розроблено рекомендації щодо формування характеру дітей дошкільного віку.

ЗМІСТ

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ХАРАКТЕРУ ТА ЙОГО ФОРМУВАННЯ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ 

1.1. Поняття характеру в психологічних дослідженнях 

1.2. Провідні риси характеру особистості  

1.3. Природа та прояв характеру 

1.4. Особливості формування характеру дітей дошкільного віку. 

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ ДОШКІЛЬНИКІВ 

2.1. Опис методів та програми емпіричного дослідження 

2.2. Аналіз результатів дослідження  

2.3. Рекомендації щодо формування характеру дітей дошкільного віку  

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  

ДОДАТОК 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ХАРАКТЕРУ ТА ЙОГО ФОРМУВАННЯ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ 

1.1. Поняття характеру в психологічних дослідженнях 

Здавна під терміном “характер” розуміють стійкі особливості, сукупність стійких властивостей або ознак, які відрізняють предмети, явища. Однак у давнину цей термін рідко використовувався. Тільки з XIX ст. слово “характер” з різними відтінками свого загальноприйнятого значення починає широко використовуватися і міцно входить у повсякденну та наукову мову.  

Характер відіграє основну роль у виявленні змісту внутрішнього світу людини, в ньому виявляється її “Я”, її життєва позиція. В характері сутність особистості дістає своє яскраве й повне виявлення. І хоч особистість не зводиться лише до характеру, знати характер — це, по суті, знати особистість [8] 

Психологи вирізняють кілька ознак характеру:  

  • По-перше, під характером розуміють якість особистості, дещо особливе в психічному складі людини, що відрізняє її від інших людей. 
  • По-друге, підкреслюється стійкість характеру і водночас його пластичність. 
  • По-третє, визначається вираження характеру в поведінці або у формально-динамічних рисах, так званих безпосередніх, первинних, швидких,емоційно забарвлених реакціях на зовнішні впливи, чи в усвідомлених прагненнях діяти згідно з моральними нормами та принципами співжиття [25] 

Залежно від того, які ознаки і в якому поєднанні беруться до уваги, термін “характер” у повсякденній мові та в науці використовується у значенні або здібностей, або темпераменту, або волі, або моральної категорії.  

У сенсі здатностей термін “характер” використовується переважно в повсякденній мові. В. С. Мерлін висунув положення, згідно з яким риси характеру та здатності різняться тільки як аспекти психологічного дослідження. Ця теорія ставить знак рівності між здатностями і характером, що не зовсім правомірно. Справді, щоб реалізувати свої можливості, людині потрібно мати сильний характер, і насамперед володіти такими його рисами, як наполегливість, завзятість, самостійність, вдумливість, чесність, працьовитість тощо [33] 

 Складнішим є питання про співвідношення характеру і темпераменту.  

Ототожнювання темпераменту з характером має давню історію. В літературі розглядається вчення Гіппократа про темперамент як першу спробу визначити відмінності в характерах людей. Відтоді тривалий час поняття “характер”було включене в поняття “темперамент”. Тільки у XVIII ст. І. Кант розмежував ці поняття, розуміючи під темпераментом “те, що робить з людини природа”, а під характером — те, що вона сама робить із себе” [21] 

В історії вітчизняної та зарубіжної психології були спроби вирізнити характер із темпераменту, розглядати темперамент як центральне ядро характеру. Певною мірою це відображене і в у багатьох поширених за кордоном типологіях характеру. З цих самих позицій характер зводиться до конституційних властивостей особистості, темперамент розглядається як природна основа характеру, розкриваються зв’язки темпераменту і характеру.  

Темперамент — це природна основа характеру і тією чи іншою мірою він представлений у кожній його рисі як її динамічна особливість. Але зводити характер до темпераменту неправомірно, оскільки, крім динамічної забарвленості, характерологічна дія виражає бачення, оцінки, бажання, ставлення людини до певного явища [5] 

Нерідко характер зводиться до волі, яку називають “хребтом характеру”. Прихильники такого погляду розуміють під характером тільки взаємозв’язки вольових рис, що збіднює поняття “характер”. Але, крім вольових рис, у структурі характеру необхідно виділяти також моральні, емоційні та інтелектуальні риси [20] 

 Нерідко терміну “характер” надається етичне значення, особливо якщо мова йде про виховання характеру в дітей. Безперечно, є риси характеру, в яких виявляються норми моральної поведінки. Це моральні риси. Однак вони не вичерпують собою характеру. Від них слід відрізняти вольові, емоційні та інтелектуальні риси, які, незважаючи на те, що також несуть певне моральне навантаження, передусім мають специфічний психологічний зміст.  

Таким є спектр поглядів на характер, розгляд яких свідчить про необхідність, з одного боку, розрізняти характер та розуміння його як здатності, темпераменту, волі чи моральної категорії, а з іншого — підкреслити їх тісний взаємозв’язок [17] 

У зарубіжній літературі поняття “характер” вживається в кількох значеннях, залежно від того, яку психологічну школу репрезентує автор, проте загалом у розумінні суті характеру переважне значення надається спадковим та біологічним передумовам, натомість роль соціальних чинників зменшується [17] 

У вітчизняній та російській науці характер розглядається на підставі принципу єдності свідомості й діяльності, принципу розвитку, комплексного та системного підходу (В.І. Абраменко, Б.Г. Ананьєв, О.Г. Ковальов, В.М. Мясищев, М.Д. Левітов, І.В. Страхов та ін.). Характер аналізується в єдності змісту і форми, підкреслюється вплив на нього спрямованості особистості [32] 

Так, за Б.Г. Ананьєвим, характер виражає основну життєву спрямованість та виявляється у своєрідному для конкретної особистості способі дій. За визначенням М.Д. Левітова, характер — це психічний склад особистості людини, який виражається в її спрямованості й волі [2] 

Разом з тим у питанні про те, визначається характер спрямованістю особистості чи ні, деякі психологи, зокрема А.В. Петровський, займають невизначену позицію. Вони визнають зумовленість спрямованістю особистості тільки деяких рис характеру [38] 

Спрямованість — основний компонент особистості, який виражає її “Я” і становить суспільне обличчя людини, її суть як суб’єкта пізнання та перетворення світу, як члена суспільства [13] 

Спрямованість є системою життєвих прагнень, яка охоплює те, чого індивід хоче досягти у своєму житті, у чому він бачить його сенс, що спонукає його досягати поставленої мети і що морально виправдовує його діяльність та поведінку. Спрямованість втілюється в таких психічних явищах та їх ієрархічних системах, як потреби, інтереси, ідеали, думки, світоглядні погляди та переконання [28] 

Те, з чого складається спрямованість (уявлення, знання, погляди, оцінки, бажання, прагнення, схильності, потреби тощо), є субстратом характеру, його внутрішньою, змістовою, мотиваційною стороною. В кожній рисі характеру концентровано присутня певна частка спрямованості, котра стає доступною сприйняттю відокремлено від системи у відносно постійних способах поведінки, отже, доступною і незалежній об’єктивній оцінці та самооцінці, контролю та самоконтролю.  

Характер — це цілісний компонент особистості, функція якого полягає в об’єктивізації її спрямованості у формі стійких рис, виражених у специфічних та відносно константних способах поведінки.  

Спрямованість і характер — самостійні структурні одиниці особистості, які утворюються одночасно з єдиного субстрату, але різними шляхами.  

Спрямованість формується як динамічна система життєвих прагнень людини, вияв рис характеру мотивується спрямованістю, і водночас кожна риса характеру найбільш точно виражає сутність тієї чи іншої її частини[19] 

Питання про співвідношення понять “особистість” і “характер” представлене в психології трьома поглядами. Деякі автори ототожнюють особистість і характер, інші — розглядають характер окремо від особистості і вилучають його з її структури, треті — вказують на зв’язок між ними, визначаючи особистість як сукупність усіх якостей людини, а …

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *