Історія та географія

Охарактеризовано теоретичні основи географії природних ресурсів (природно-ресурсний потенціал, підходи до класифікації природних ресурсів. В другому розділі проаналізовано складові природно-ресурсного потенціалу країн Південної Америки: корисні копалини, гідроресурси, земельні та біологічні, кліматичні та рекреаційні ресурси.

Робота містить 45 сторінок, список використаних джерел нараховує 43 джерела.

В роботі охарактеризовано устрій Спарти як особливого типу античного полісу: соціальний, політичний, економічний, адміністративний. Детально розкрито  тему законодавства Лікурга в античних джерелах (Плутарх, Аристотель, Платон, Ефор, Ксенофонт, Фукідид); дослідження історичної постаті Лікурга. Хронологічні межі дослідження:  кінець IX – VI ст. до н.е. Об’єкт: історія архаїчної Спарти. Предмет: відомості давньогрецьких джерел про законодавство Лікурга. Мета: дослідити особливості висвітлення проблеми законодавства і особистості Лікурга в давньогрецьких джерелах. В роботі проаналізовано дані таких дослідників: Ф. Ольє, М. Фінлі, Ч. Старр, П. Оліва, О. Мюррей, Ю.В. Андрєєв, Р. Бузольт, Н. Хеммонд, Д. Краймс, Р. Мічелл, С. Форрест, Д. Хакслі, Е.Д. Фролов, І.О. Шишова, Л.Г. Печатнова, А.М. Тесля та ін..

ЗМІСТ


ВСТУП
РОЗДІЛ 1
. ІСТОРИЧНІ УМОВИ ТА ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СПАРТАНСЬКОГО ПОЛІСУ
1.1. Утворення держави та історичні передумови реформ Лікурга
1.2. «Велика Ретра» і реформи Лікурга
1.3. Основи економічного життя та особливості розрядів населення
1.4. Територіальний поділ
1.5. Політичний устрій
1.6. Особливості суспільного життя, системи виховання і ідеології
1.7. Занепад культури і проблеми міжнародних відносин
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЛІКУРГОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА В АНТИЧНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
2.1. Основні античні джерела про законодавство Лікурга
2.2. Проблема історичності особистості Лікурга і його законодавства
2.3. Проблема часу створення Лікургового законодавства
Висновки до другого розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ УМОВИ ТА ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СПАРТАНСЬКОГО ПОЛІСУ


1.1. Утворення держави та історичні передумови реформ Лікурга
Проблемою розвитку і формування спартанського полісу займалася велика кількість вітчизняних: Ю.В. Андрєєв, А.К. Бергер, І.М. Дьяконов, А.В. Зайков, К.М. Колобова, С.Я. Лурьє, М.І. Мандес, В.М. Строгецький, А.І. Мару, Л.О. Пальцева, Л.Г. Печатнова, С.І. Протасова, А.М. Тесля, Е.Д. Фролов, та ін.; та зарубіжних дослідників: Ф. Шиллер, Н. Хеммонд, Ч. Стар, А. Гомм, Р. Бенгтсон, У. Віламовіц-Меллендорф, Ф. Ольє, Дж. Грот, Е. Мейєр, Ф. Ольє, М. Фінлі, П. Оліва, О. Мюррей, Р. Бузольт, Д. Краймс, Р. Мічелл, Дж. Хакслі, Г. Вейдджері, Е. Ендрюс та ін.
Назва держави Спарта походить від міста, заснованого в Х ст. до н.е. на лівому березі р. Ефрот. У зовнішніх відносинах в античні часи Спарту в основному називали Лакедемон [43].
За свідченнями А. Марру [24], в архаїчну епоху Спарта – крупний культурний центр, що привітно приймає чужоземців, мистецтво і красу, – все те, що вона стане згодом непримиренна відкидати. У цю епоху Спарта – столиця грецької культури, якої Афіни стануть тільки в V столітті [24].
Територія Спарти знаходилася на півдні півострова Пелопоннес, але поступово спартіати захопили всю Лаконію. Корінне населення, ахейці, опинилося під владою спартіатів. Верхівка місцевих жителів порозумілася з родовою знаттю спартіатів, увійшла до общини переможців. В результаті в Спарті було 2 царі [43]. Завоювання Лаконії супроводжувалося масовим пограбуванням корінного населення.
Це прискорило розкладання громадського ладу спартіатів, а поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Розбагатівша верхівка спартіатів і архейців перетворювалася на пануючий стан, набуваючи все нового майна – у вигляді землі, худоби, грошей [22]. Процес класоутворення і формування держави тут майже не відрізнявся від процесів, подібних тим, що мали місце в Афінах перед реформами Солона. Але в Спарті все ускладнювалося аграрним перенаселенням: особливо помітно відчувалася нестача родючих земель [9].
Почалися війни за захоплення Мессенії, розташованою в центрі півострова. В результаті 2 Мессенських воєн під владою Спарти опинилася вельми значна територія з численним населенням. Війни, пограбування поневолених народів збагатили спартанську знать. Серед общини почалися розбрати, аристократи почали ігнорувати колишні звичаї, традиції; факти беззаконня, самоправства прийняли широкі масштаби. Демос і аристократія відокремилися і протистояли один одному. Міжплемінний антагонізм підсилював соціальну напруженість. Спартанська община була на межі розвалу [5].
Друга Мессенська війна провокувала і підсилила ті процеси усередині спартанського суспільства. Остаточне підкорення Мессенії і перетворення цілого народу в ілотів мало для Спарти довготривалий ефект. Спартіати в Мессенії поневолили населення, більшість якого належали до дорійського народу; переможці і переможені говорили на одній мові, мали одну релігію. Знаходячись в явній меншині, в оточенні величезної маси населення, яке люто ненавиділо поневолювачів, спартіати жили у вічному страху, майже не розлучалися із зброєю [5]. Доведені до відчаю рядові спартіати могли піти на крайні заходи. Отже, на думку Ю.В. Андрєєва [5] у Спарти тепер не було…

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *