Дошкільна педагогіка

РОЛЬ БАТЬКА У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Робота викладена на 48 сторінках друкованого тексту, складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 48 джерел, та додатків, які вміщують діагностичний матеріал для експериментального дослідження (Анкета для батьків, Тест якості батьківського виховання (За Д Льюісом), Сценарій усного журналу на тему «Навіщо людині дитинство?», Лекція – бесіда з батьками дітей старшої групи на тему «Чи знаєте ви свою дитину?»).

В роботі розкрито особливості педагогічного впливу батька на розвиток особистості дитини; гендерну специфіку виховного потенціалу батька та методи батьківського виховання дітей дошкільного віку. Особлива увага приділена питанню взаємозв’язку батьківського впливу з виховною системою ДНЗ. Метою роботи є дослідження ролі потенціалу батька у вихованні дитини дошкільного віку. Об’єкт: вплив сім’ї на формування особистості дитини дошкільного віку. Предмет: роль батька у вихованні дитини дошкільного віку. 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ РОЛІ БАТЬКА У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Особливості педагогічного впливу батька на розвиток особистості дитини

1.2. Гендерна специфіка виховного потенціалу батька

1.3. Основні методи батьківського виховання дітей дошкільного віку

1.4. Взаємозв’язок батьківського впливу з виховною системою ДНЗ

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ РОЛІ БАТЬКА НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

3.1. Характеристика програми та методів емпіричного дослідження

3.2. Аналіз результатів дослідження

3.3. Рекомендації та пропозиції щодо покращення стану взаємовідносин батько-дитина

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1  

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ РОЛІ БАТЬКА У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

1.1. Особливості педагогічного впливу батька на розвиток особистості дитини 

Вперше про батьківський вплив на розвиток особистості дитини заговорили на початку ХХ ст. в рамках досліджень, що проводилися на базі психоаналітичної методологічної школи. З. Фрейд акцентував увагу на ролі батька в становленні статево-рольової ідентичності і на те, як подолання едипового комплексу позначається на подальшому формуванні поведінки і можливих відхилень у розвитку сексуальності і характеру людини. Згідно З. Фрейда саме батько є ключовою фігурою в житті дитини, він визначає жорсткі рамки формування особистості хлопчика в умовах страху кастрації і вираженої любові до матері, яка виступає як об’єкт потягу і тільки; для дівчинки ж відносини з батьком визначають її подальші очікування по відношенню до чоловіка [8, с. 75].  

Пізніше більш детально на вивченні психологічної природи впливу батька на розвиток дитини зупинився Е. Фромм. Він, аналізуючи традиційну сім’ю, протиставляв материнську і батьківську любов як, любов безумовну і любов вимогливу. Любов матері, на думку вченого, сліпа і не знає справедливості. Мати з самого початку визнає самоцінність дитини та будує відносини за типом альтруїстичної любові, готовності до самопожертви, самовіддачі [43, с. 46].  

Материнська любов дана дитині спочатку як дар, вона є основою формування у дитини базової довіри до навколишнього світу, відкритості та готовності з ним взаємодіяти [45, с. 21]. Батько, згідно з дослідженням Е. Фромма, виконує функцію соціального контролю і є джерелом вимог, норм поведінки, санкцій [44, с. 57].  

Про це ж пише М. Максимов:«Мама – це означає, що вона тебе любить просто тому, що ти є, незалежно від того, який ти – хороший чи поганий. Мамина любов завжди з тобою. Татової любові треба домагатися, намагаючись бути таким, яким він хоче тебе бачити» [27, с. 78]. 

У контексті викладеного інтерес представляють результати досліджень сучасних педагогів і психологів: В. Соколова, Г. Розінаєва, Г. Юзефович та ін., де чітко показано, що діти і підлітки скоріше згодні приймати покарання з боку батька, ніж матері. Якщо карає мати, це сприймається як емоційне відкидання, прояв нелюбові і ворожості. Таким чином, в сімейній системі виховання чітко представлені два напрямки: мати для дитини – уособлення ніжності, батько – влади. Але, авторитет батька повинен бути дуже високим, інакше ця влада не буде педагогічно дієвою [14, с. 51]. 

При розгляді специфіки відносини матері і батька до дитини варто згадати і про принципи, що лежать в основі організації суспільства: принцип патріархальності і матріархального. Матріархальний принцип робить центральною фігурою люблячу матір, це принцип безумовної любові. Тому материнську любов не можна заслужити гарною поведінкою, але не можна і втратити її. Батьківська любов, навпаки, обумовлена; батько сильніше любить ту дитину, яка найбільше схожа на нього, того, кого він хоче зробити спадкоємцем своєї власності. Любов батька можна втратити, але її можна знову заслужити. Батьківська любов – це справедливість (Е. Фромм) [43, с. 45]. 

Згідно з уявленнями А. Адлера, роль батька у вихованні полягає в заохоченні активності, спрямованої на розвиток соціальної компетентності. Батько є для дітей джерелом знань про світ, працю, техніці, сприяє формуванню соціально корисних цілей та ідеалів, професійної орієнтації [28, с. 26]. 

Отже, на думку фахівців, для формування гармонійної особистості необхідні і батьківська, і материнська любов. Спотворення материнської і батьківської любові призводять до порушень розвитку дитини. 

Г. Мах в праці «Ренесанс образу батька в педагогіці» відобразив історичну еволюції моделей поведінки батька у родині [37, с. 83]: 

– «Батько дому» – ця модель існувала до І пол. ХІХ ст. Завданням батька в цей період було забезпечення великої родини дахом над головою, їжею, пристойними умовами життя. Спілкування батька з дитиною зводилось до настанов. Ось як А. Макаренко змальовує традиційний образ батька в українській родині: «Хазяїном у родині був батько. Він керував матеріальною стороною родини, її важким життям, організовував і визначав долю дітей» [26, с. 125]. Тільки чоловік, господар, пан уособлював юридичну, економічну, керівну і виховну владу у середньовічній родині, але він і ніс відповідальність за всіх її членів. Водночас, типовими для спілкування батька з дітьми не були довіра, теплота та відкритість. 

– Модель «батько-годувальник» була поширена з ІІ пол. ХІХ ст. допоч. ХХ ст. Батько майже весь час був відсутній вдома. Його образ сприймався дітьми виключно з повагою, адже він мусив тяжко працювати далеко від родини, аби її забезпечити. Вихованням дітей займалась тільки мати. 

– Наступний період характеризується Г. Махою як «безбатьківське суспільство». Цей час – період активних воєнних дій, в результаті ціле покоління дітей виросло без батька, а пізніше дитинство залишалось безбатьківським, тому що чоловіки весь час проводили на роботі. 

– Модель «невпевнені батьки» була характерною для родини на прикінці ХХ століття. Батьки в цей час не мали чітких орієнтирів у вихованні. Минулі ідеали вже стали неактуальними, а нові ще не були запропоновані [37, с. 84]. 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *