ВИКОРИСТАННЯ ОРИГІНАЛЬНИХ АНГЛІЙСЬКИХ РИМІВОК У НАВЧАННІ ФОНЕТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Рейтинг Користувача: / 4
НайгіршеНайкраще 
Курсові

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ФОНЕТИЧНИХ НАВИЧОК ІНШОМОВНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Основні поняття фонетики як складової вивчення англійської мови

1.2. Проблема формування фонетичних навичок іншомовного мовлення в психолого-педагогічній літературі

1.3. Методичні особливості розвитку дій дошкільників зі звуками англійської мови через використання римівок

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ РИМІВОК ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ ФОНЕТИЧНИХ НАВИЧОК ДОШКІЛЬНИКІВ

2.1. Опис методів та особливостей проведення дослідження

2.2. Аналіз стану дидактичного забезпечення процесу формування фонетичних навичок на основі римівок у дошкільників

2.3. Характеристика результатів дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ФОНЕТИЧНИХ НАВИЧОК ІНШОМОВНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1. Основні поняття фонетики як складової вивчення англійської мови
Під фонетикою як одним із аспектів навчання розуміють звуковий стрій мови – сукупність всіх звукових засобів, які створюють її матеріальну сторону: звуки, звукосполучення, наголос, ритм, мелодика, інтонація, паузи [25]. Коротко охарактеризуємо оснівні складові фонетики англійської мови (рис. 1.1.).
Рис. 1.1. Основні складові фонетики мови.
Голосні звуки - це звуки, при утворенні яких, потік повітря вільно проходить через ротову порожнину, не зустрічаючи на своєму шляху перешкоди. Голосні можуть являти собою один простий звук - монофтонг чи складний звук – дифтонг. Система голосних в англійській мові включає 20 елементів: 12 монофтонгів і 8 дифтонгів.
Всі приголосні звуки представляють собою різні відтінки шуму. При їх утворенні струмінь повітря зустрічає на своєму шляху перешкоду. Їх артикуляція може супроводжуватися звучанням голосу (дзвінкі) або вимовлятися без нього (глухі). Система приголосних англійської мови включає 24 елемента [32].
До супрасегментним засобі, відносять такі комплексні явища, як інтонацію, ритм і наголос [6].
До компонентів інтонації відносять: мелодику, темп мови, паузу, інтенсивність звуку (сприймається зміна гучності). Роль різних компонентів інтонації в фонетичному оформленні висловлювання різна, але всі вони взаємопов'язані, складно «переплітаються» з наголосом і ритмом. Найбільше навантаження припадає на мелодику.
Наголос може бути словесним і фразовим. Розглядаючи слова в ізольованому положенні, ми говоримо про словесний наголос, тобто, відзначаємо виділення одного або кількох складів у складі слова на тлі інших. При аналізі висловлювань ми стикаємося з фразовим наголосом. Фразовий наголос - це виділення слів у фразі. Воно організовує висловлювання, надає нашій мові певний ритм. Як і мелодика мови, воно тісно пов'язане з комунікативним сенсом висловлювання. Наголос - досить складне явище, фонетично він багато в чому специфічний в англійській мові [13].
Ритм - одна з найважливіших мовних характеристик. Особливий ритмічний малюнок англійської мови створюється за рахунок чіткого чергування ударних і ненаголошених складів.
Швидкість перебігу промови у часі носить назву темпу мови. Темп мовлення є одним з важливих компонентів інтонації. Він відіграє істотну роль у передачі логічної та емоційно-модальної інформації, а також служить засобом для оформлення мовних одиниць.
Висотно-якісні характеристики голосу, що доповнюють мелодійний компонент, називаються тембром голосу. Тембр голосу визначається змінами у висоті та якості звуків. Висота голосу, якість голосу, гучність і тривалість звучання знаходяться в тісній взаємодії, утворюючи широкий спектр тембральних відтінків. Хто говорить майже завжди вдається до зміни тембру голосу для передачі різних емоційно-модальних значень, наприклад: радості, скорботи, гніву і т.д. [18].
Отже, кожна мова має свої специфічні фонетичні особливості, які несуть досить великі складності в ході їх вивчення і передбачають перебудову звичної артикуляційної бази, формування фонематичного слуху, оволодіння технікою вимови іншомовних звуків у слові.
За даними дослідників (А.А. Миролюбов, Є.І. Пасов, Г.В. Рогова, Л.В. Щерба та ін.) сприйняття і відтворення іншомовних звуків здійснюється у результаті функціонування дуже складних фізіологічних процесів в органах слуху (рецепторах), артикуляційному апараті і в різноманітних ділянках (нейронних системах) головного мозку. Ці процеси ще не повністю вивчено. Водночас без розуміння хоча б принципів функціонування акустичних аналізаторів, механізмів сприйняття і відтворення іншомовних звуків важко розраховувати на обґрунтоване, оптимальне використання відповідних методичних підходів і прийомів навчання фонетичних явищ іноземної мови [23].
Для сприйняття звуків, тобто свідомого їх "прийому", людина має органи слуху і пов'язані з ними за допомогою нервових каналів досить складні нейронні системи головного мозку. В результаті цілеспрямованого навчання, численних і різноманітних впливів зовнішнього середовища в людини заново формуються самостійні канали слухового аналізатора, які призначені для сприйняття іншомовних звуків і усного мовлення.
Процес сприйняття будь-якої інформації, в тому числі й акустичних сигналів, що містять у собі закодовані відомості про характер звуків, що впливають (їх гучність, висоту, тембр, особливості), завжди складається з