ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ДІАПАЗОН ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ В РОМАНІ О.УАЛЬДА ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ

Рейтинг Користувача: / 6
НайгіршеНайкраще 
Курсові

 

Робота вміщує 55 сторінок друкованого тексту, список використаних джерел налічує 42 джерела.

В роботі наведено відомості про життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда, більш детально охарактеризовано історію написання та жанрові особливості роману “Портрет  Доріана Грея”. В другому розділі проведено лексико-граматичий аналіз роману, охарактеризовано основні лексико-стилістичні прийоми та стилістичні особливості втілення образів героїв в романі. Об’єкт дослідження: оригінальний англійський текст роману Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея”. Предмет: лексико-стилістичні засоби, використані в романі. Мета полягає в комплексному аналізі функціонального діапазону лексико-стилістичних засобів, використаних в романі Оскара Уальда “Портрет Доріана Грея”.

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ОСКАРА УАЙЛЬДА

1.1. Життя та творчості письменника

1.2. Історія написання та жанрові особливості роману «Портрет Доріана Грея»

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ У РОМАНІ ОСКАРА УАЛЬДА «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ»

2.1. Лексично-граматичний аналіз роману

2.2. Основні лексико-стилістичні прийоми, використані в "Портреті Доріана Грея"

2.3. Стилістичні особливості втілення образів героїв в романі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ОСКАРА УАЙЛЬДА
1.1. Життя та творчість письменника
Оскар Уайльд, повне ім'я Оскар Фінгал О'Флаерті Віллс Уайльд (Oscar Fingal O'Flahertie Wills Wilde) народився 16 жовтня 1854 в  Дубліні (Ірландія) у сім'ї лікаря Вільяма Уайльда і письменниці Джейн Франциско Елджі. Отримав класичну освіту: естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та оксфордському коледжі св. Магдалени, — проте ішов власним шляхом, керуючись власною тезою: «Те, що дійсно треба знати, не розтлумачить ніхто» [11].
Погляди майбутнього письменника формувалися в батьківському домі: тут же влаштовувалися поетичні вечори, дім відвідували цікаві, творчо обдаровані люди. У шкільні роки читав в оригіналі трагедії Есхіла і з дитинства привчався існувати у світі поетичних образів, поваги до краси, створеної людиною. Атмосферу краси, що панувала у батьківському домі, сприймав як єдину можливу атмосферу існування [2].
Значною мірою на формування естетичних поглядів вплинула університетська освіта. Його обдарованість визнавали всі викладачі. Найбільше він цінував думки двох професорів, ім'я кожного з яких багато важить в англійській культурі. Спочатку був Джон Раскін, чудовий лектор, який викладав курс історії мистецтва; згодом Раскіна змінив Волтер Пейтер, який не славився таким красномовством, як його попередник, проте мав неабиякий хист до письменства. Віддаючи належне їхнім творчим пошукам, Уайльд ішов власним шляхом, засвоївши з ренесансної естетики положення про те, що мудрість досягається лише через досвід [13].
Шлях цей був і складним, і небезпечним: досягав успіху, і робив помилки. У 1881 p. вийшла друком перша збірка його поезій. Напередодні 1882 p., маючи лише цю першу книжку, але вже знаменитий незвичністю своїх суджень та неординарною поведінкою, вирушив на «завоювання» Америки. Там читає «естетські» лекції, пропагує «нове відродження» в англійській літературі. Проте, з 1882 по 1888 рр., щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займається здебільшого журналістською працею: редагує дамський журнал «Жіночий світ» (Woman's World), часопис «Драматичне ревю» (Drama Review) [32].
У 1888 p. вийшла друком збірка казок «Щасливий принц» (The Happy Prince and Other Stories). До жанру казки письменник звернувся в першу чергу тому, що шукав можливості говорити про реальність іншою мовою, ніж фактографічна література, яка, на його думку, була нездатна передати все багатство й різноманітність дійсності. Через кілька років Уайльд повернувся до жанру казки і створив нову збірку «Гранатова хатина» (A House of Pomegranates, 1891) [24].
Про своє розуміння складних взаємин між вигадкою й реальністю, фантазією й фактом (зокрема між життям і літературою) говорив і у «Кентервільському привиді» (The Canterville Ghost, 1887), який мав підзаголовок «Матеріально-ідеалістична історія». Прагнення звернути увагу читачів на різноманітність життя, яке не вичерпується фактами буденності, доводило, що його твори звернені не тільки до дітей [2].
1891 p. позначився збіркою "Злочин лорда Артура Севіля та інші оповідання" (Lord Arthur Savile's Crime and Other Stories), що вийшла друком, та оприлюдненням, як і критичних праць «Задуми» (Intentions (Oscar Wilde)), «Занепад неправди» (The Decay Of Lying: An Observation), «Критик як художник» (The Critic As Artist), «Душа людська при соціалізмі» (The Soul of Man under Socialism), так і єдиного роману «Портрет Доріана Грея» (The Picture of Dorian Gray) — тепер найбільш уславленого його твору, який після публікації приніс доволі неслави: скандал, процес, суд і дворічне ув'язнення за моральні збочення [38].
У всіх своїх літературних творах, як і у житті, письменник широко використовував парадокс, який був, і літературним прийомом, і способом мислення. Письменнику була близька теза його літературних попередників, діячів доби Відродження, які гостро поставили проблему про співвідношення правди й красномовства, усвідомивши, що гра словом може бути небезпечна, вона може віддаляти від істини, а не вести до неї. Парадоксальними у Уайльда стають не тільки окремі вислови, а й ситуації [18].
У казці «Щасливий принц» живий принц не знав сліз. Його Палац безтурботності був розташований за високим муром, який відмежовував прекрасний придворний садок від міста. А після смерті принц зміг пізнати жаль і смуток людей і навчився співчувати їм — сльози котилися із сапфірових очей його статуї, яка стояла на високій колоні над містом. Ластівка знімала з неї шматочки позолоти і відносила бідним. Але статую забрали з міської площі: «У ній уже немає краси, а відтак, немає і користі» — промовляв в Університеті професор Естетики". Проте з цим не могло погодитись жодне читацьке серце. Так автор прагнув викрити утилітарний, занадто практичний підхід до розуміння краси. І парадоксально суперечив сам собі: краса душі і серця принца реалізувались саме в його бажанні бути корисним людям. Роздуми про співвідношення добра, користі й краси червоною ниткою пройшли через усі його твори [37].
Знову власною тезою-підсумком пролунали, гіркі слова виданої анонімно «Балади Редінзької тюрми» (The Ballad of Reading Gaol, 1898): «Коханих убивають всі».
Найбільший успіх і визнання принесли Уайльду його п'єси «Віяло леді Віндермір» (Lady Windermere's Fan, 1892), «Жінка, не варта уваги» (A Woman of No Importance, 1893), «Ідеальний чоловік» (An Ideal Husband, 1895), «Як важливо бути поважним. Легковажна комедія для серйозних людей» (. The Importance of Being Earnest, 1895), якими вступав у творче змагання з іншим англійським драматургом і майстром парадоксу — Бернардом Шоу. Шоу визнавав молодого драматурга за гідного суперника і так визначив різницю між їхніми творами: «Так, це по-справжньому смішно, але якщо комедія мене тільки забавляє, нездатна зворушити, я вважаю, що даремно поїхав на виставу». З появою комедій автору прийшли слава і багатство, але над

 

Останнє оновлення (Вівторок, 21 серпня 2012, 14:24)