ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ У ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Рейтинг Користувача: / 19
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота містить 45 сторінок, список використаних джерел нараховує 47 джерел, в 5 додатках наведено бланки-опитувальники методик та ключі до їх обробки.

В роботі систематизовано та узагальнено напрацювання вчених в області акцентуацій характеру та особливостей їх прояву в підлітковому віці. Проведено аналіз основиних методів та методик дослідження акцентуацій характеру у підлітків: модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (за А.Є.Лічко–С.І.Подмазіним); характерологічний опитувальник Леонгарда–Шмішека; тест опису конфліктної поведінки К. Томаса (адаптація Н.В. Гришиної). Об’єкт дослідження: психологічні особливості дітей підліткового віку. Предмет: акцентуйовані риси характеру підлітків.Мета: систематизувати та узагальнити напрацювання вчених в області акцентуацій характеру та особливостей їх прояву в підлітковому віці. Використано праці таких дослідників: В.М.Бехтерев, П Б.Ганнушкін, О.В.Кербіков, Е.Кречмер, К.Леонгард, А.Є.Лічко, Р.К.Ушаков.

ЗМСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ ПІДЛІТКІВ
1.1. Поняття та динаміка акцентуацій характеру
1.2. Психологічні особливості підліткового віку
1.3. Види акцентуацій характеру підлітків
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
2.1. Аналіз методів дослідження та їх загальна характеристика
2.2. Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (за А.Є.Лічко– С.І.Подмазіним)
2.3. Характерологічний опитувальник Леонгарда–Шмішека
2.4. Тест опису конфліктної поведінки К. Томаса (адаптація Н.В. Гришиної)
Висновки до другого розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ ПІДЛІТКІВ

1.1. Поняття та динаміка акцентуацій характеру
Проблематику підліткових акцентуацій характеру і суміжних з нею проблем у вітчизняній психології і психіатрії підліткового віку вивчено досить детально. Ця тема висвітлюється у працях А.Г. Абрумова, Ю.А. Александровського, М.І. Буянова, Т.П. Вісковатової, В.Я. Гиндикіна, В.А. Гур’євої, М.В. Грибанової, О.І. Захарова, С.О. Ігумнова, І.С. Кона, М.В. Коркіної, К.С. Лебединської, А.Є. Лічко, Н.Ю. Максимової, С.І. Підмазіна, К.Н. Поліванової, Ю.В. Попова, А.Н. Прихожан, В.В. Рибалка, О.П. Саннікової, О.В. Скрипченка, О.Т. Соколової, Е.Г. Трайніна, Д.Й. Фельдштейна, О.Я. Чебикіна та інших авторів. Серед зарубіжних досліджень можна відзначити праці К. Леонгарда, а також дослідження, що проводилися в рамках психоаналітичної парадигми (С. Джонсон, О. Лоуен, В. Райх, А. Хорнер, Д. Шапіро).
Термін «акцентуація» в 1968 році ввів німецький психіатр К. Леонгард [25], який вживав його у словосполученнях «акцентуйована особистість» і «акцентуйована риса особистості». Він описує акцентуації як надмірно посилені індивідуальні риси особистості, що мають тенденцією до переходу в патологічний стан в несприятливих умовах. К. Леонгард характеризує акцентуації як «відхилення від норми», але зауважує, що на його думку «населення Берліна, це на 50% акцентуйовані особистості і на 50% – стандартний тип людей» [25, с.78]. Він розробив також свою класифікацію акцентуацій, в якій можна бачити значний вплив психоаналітичних уявлень про типологію психічних розладів [2, с.121].
На думку А.Є. Лічко [26], більш правильно говорити про „акцентуацію характеру” на тій підставі, що особистість – поняття складніше, ніж характер, воно включає інтелект, здібності, світогляд та ін.. А в описах К. Леонгарда мова йде саме про типи характеру [26, с.289].
Оскільки акцентуація характеру знаходиться на межі між нормою характеру та його патологією – психопатією, зупинимося на характеристиці цих понять.
Характер – це сукупність відносно стійких індивідуально–своєрідних властивостей особистості, які виявляються у поведінці, діяльності й ставленні до людей, колективу, до себе, речей, праці тощо. А риса характеру – це звична, стійка, повторювана форма реагування, поведінки чи ставлення [44, с.49].
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. У структурі характеру виокремлюють дві групи його компонентів: позиційні й загальні. До позиційних компонентів належать спрямованість, переконання, розум, почуття, воля й темперамент. Загальні компоненти інтегрують позиційні компоненти в різних варіаціях і співвідношеннях. До них належать повнота, цілісність, визначеність і сила характеру [7, с.148].
Риси характеру особистості впливають на діяльність, стосунки, способи дій тощо. Типове та індивідуальне в характері існує в єдності. Типове створює тло для індивідуальних виявів рис характеру, і вияв невластивих більшості членів певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд. Особливості типового характеру виявляють ставлення: а) до праці; б) до інших людей; в) до самої себе; г) до предметів та явищ дійсності [2, с.241].
Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по–різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Тому з точки зору виразності рис характеру, характер може бути патологічним (психопатії), акцентуйований, нормальний [22, с.5].
Психопатія — аномальний, дисгармонійний розвиток характеру із загальною нестійкістю; емоційно–вольовий розлад психіки без явних порушень роботи інтелекту [29, с.186]. Вже на зорі вчення про психопатії виникла проблема обмеження їх від крайніх варіантів норми. В.М. Бехтєрєв писав про "перехідні стани між психопатією і нормальним станом" [26, с.290]. Відомий психіатр П.Б. Ганнушкін [11] називав подібні стани як "латентну психопатію", О.В. Кербіков як передпсихопатію, Г.К. Ушаков як "крайні варіанти нормального характеру". Психопатії – це такі аномалії характеру, які, за словами П.Б. Ганнушкіна, "визначають весь психічний вид індивіда, накладаючи на весь його душевний склад свій відбиток", "протягом життя ... не піддаються будь–яким різким змінам", "заважають ... пристосовуватися до навколишнього середовища" [11, с.263]. Ці три критерії були позначені О.В. Кербіковим як тотальність і відносна стабільність патологічних рис характеру та їх вираженість до ступеня, що порушує соціальну адаптацію [44, с.180].
Отже, в сучасній психології та психіатрії відмінності між акцентуацією характеру та психопатією ґрунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна – О.В. Кербікова. При акцентуації характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру протягом життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідку тяжкості аномалії характеру; у разі акцентуації ніколи не буває відповідності всім цим трьом ознаками психопатії відразу [41, с.292].
Зазвичай акцентуації розвиваються в період становлення характеру і згладжуються з дорослішанням. За дослідженнями А.Є. Лічко [26] патохарактерологічні реакції, які виступають на тлі акцентуацій, як правило, майже у 80% з віком згладжуються, пом'якшуються. Особливості характеру при акцентуаціях можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певних обставинах, і майже не виявлятися у звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутня, або буває нетривалою [26, с.294].
...

Останнє оновлення (Неділя, 04 вересня 2011, 16:34)