РОЗВИТОК СПІЛКУВАННЯ З РОВЕСНИКАМИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Рейтинг Користувача: / 26
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота містить 45 сторінок, список використаних джерел налічує 38 джерел, в дадатках охарактеризовано проблемні форми відношення до однолітків дошкільників та методику дослідження рівня розвитку мовлення старших дошкільників.

Розкрито теоретичні аспекти як процесу спілкування дошкільників взагалі так особливості їх спілкування між собою. Проведено експериментальне дослідження особливостей спілкування старших дошкільників з однолітками, в результаті якого розроблено методичні рекомендації щодо розвитку навичок спілкування з однолітками. Об'єктом дослідження виступає процес спілкування дошкільників. Предмет: особливості спілкування з однолітками дітей дошкільного віку. Мета полягає у теоретичному аналізі та експериментальному вивченні закономірностей міжособистісного спілкування дошкільників. Робота грунтується на дослідженнях вчених: І.Ю. Кулагіна, Т.О.Рєпіна, A.А. Рояк, О.О. Смірнова, М.І.Лісіна, К.А. Монастиршин, С.Д. Максименко, О.О. Смірнова та ін.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Загальна характеристика процесу спілкування

1.3. Особливості спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ З ОДНОЛІТКАМИ У ДОШКІЛЬНИКІВ

2.1. Опис методів та програми емпіричного дослідження

2.2. Аналіз результатів дослідження

2.3. Рекомендації щодо розвитку навичок спілкування з однолітками дітей дошкільного віку

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 


1.1. Загальна характеристика процесу спілкування

Відомо, що важче за все визначати ті поняття, які широко вживаються. Саме так відбувається з поняттям "спілкування". До сьогодні на сторінках вітчизняної психологічної літератури ведеться полеміка з приводу визначення цього поняття. Термін "спілкування" не має точного аналога в західній соціальній психології і, як зазначає Г.М. Андрєєва [2], "зміст його може бути розглянуто лише в понятійному словнику особливої психологічної теорії, а саме теорії діяльності" [2]. Тому у вітчизняній літературі зустрічаються такі термінологічні звороти, як "діяльність спілкування" або "комунікативна діяльність" [4].

Про важливість проблематики спілкування для вивчення моральних почуттів говорив ще І.М. Сєченов. Внесли свій внесок у розробку проблем спілкування О.Ф. Лазурський, Л.С. Виготський, В.М. Мясищев [7]. Розглядаючи питання про психологічну структуру людини як суб'єкта діяльності Б.Г. Ананьєв [1] підкреслював роль спілкування. Він відзначав, що спілкування є найважливішою діяльністю, що виникла на базі праці і в процесі соціально-історичного розвитку стала самостійним видом діяльності [1].

Спілкування, так само як діяльність, свідомість, особистість і ряд інших категорій не є предметом тільки психологічного дослідження. Тому Б.Ф. Ломов [19] досліджує проблему виявлення специфічно психологічного аспекту цієї категорії. При цьому питання про зв'язок спілкування з діяльністю є принциповим. Одним з методологічних принципів розкриття цього взаємозв'язку є ідея єдності спілкування і діяльності [2]. Виходячи з цього принципу, спілкування розуміється дуже широко - як така реальність людських стосунків, яка являє собою специфічні форми спільної діяльності людей [19]. Тобто, спілкування розглядається як форма спільної діяльності. Однак характер зв'язку розуміється по-різному. Іноді діяльність і спілкування розглядаються як дві сторони соціального буття людини; в інших випадках спілкування розуміється як елемент будь-якої діяльності, а остання розглядається як умова спілкування (О.М. Леонтьєв) [16].

В переважній більшості психологічних трактувань діяльності [8, 1, 7] основу її визначень і категоріально-понятійного апарату складають відносини «суб'єкт-об'єкт», що охоплюють лише один бік соціального  буття людини. У зв'язку з цим виникає необхідність розробки категорії спілкування, яка розкриває іншу, не менш істотну сторону соціального буття людини - відносини «суб'єкт-суб'єкт (и)» [34].

У вітчизняній психології цей підхід реалізується за допомогою методологічного принципу спілкування як суб'єкт-суб'єктної взаємодії, теоретично і експериментально розробленої  Б.Ф. Ломовим [19]. Спілкування за Б.Ф. Ломовим виступає як особлива самостійна форма активності суб'єкта. У процесі спілкування здійснюється не лише взаємний обмін діяльністю, але й уявленнями, ідеями, почуттями, виявляється і розвивається система відносин «суб'єкт-суб'єкт (и)» [19]. На думку В.В. Знакова, це така форма взаємодії суб'єктів, яка спочатку мотивується їхнім прагненням виявити психічні якості один одного, і в ході якої формуються міжособистісні стосунки між ними. Під спільною діяльністю він розуміє ситуації, в яких міжособистісне спілкування людей підпорядковане загальній меті - вирішенню конкретного завдання [2].

До структури спілкування можна підійти по-різному як через вибір рівня аналізу явища, так і через перелік його основних функції. Б.Д. Паригін [29] виділяє, три рівні аналізу:

Перший рівень - макрорівень спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу, порівнянних з тривалістю людського життя з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як мережа взаємозв'язків індивіда з іншими людьми та соціальними групами.

Другий рівень – мезорівень (середній рівень) спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, у яких виявляються люди в процесі поточної життєдіяльності, в конкретних часових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістових компонентах ситуації спілкування - з приводу «чого» і «з якою метою» навколо певного  «предмета спілкування» розкривається динаміка спілкування, аналізуються використовувані засоби (вербальні і невербальні) і фази, або етапи спілкування, в ході яких здійснюється обмін уявленнями ідеями, переживаннями.

Третій рівень – мікрорівень, головний акцент ставиться на аналізі елементарних одиниць спілкування як сполучених актів чи трансакцій. Елементарна одиниця спілкування - це не зміна проміжних поведінкових актів, дій учасників, а їх взаємодія. Вона включає не тільки дію одного з партнерів, але й пов'язане з нею сприяння або протидію партнера  (наприклад, «питання - відповідь», «спонукання до дії -- дія», « повідомлення інформації - ставлення до неї »і т.п.) [29].

Під функціями спілкування розуміються ті ролі або завдання, які виконує спілкування в процесі соціального буття людини [36]. Існують різні критерії для їх класифікації. Одним із загальноприйнятих є виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних характеристик (за Г.М. Андрєєвою [2]): інформаційної, інтерактивної та перцептивної [2]. У більш-менш аналогічному сенсі Б.Ф. Ломовим [19] виділяються інформаційно-комунікативна, регуляційно-комунікативна і афективно-комунікативна функції [19].

Інформаційно-комунікативна функція спілкування полягає в обміні інформацією між взаємодіючими індивідами. Опис спілкування як процесу передачі-приймання повідомлень є ...

 

 

Останнє оновлення (Середа, 19 жовтня 2011, 20:27)