ПРОЯВИ, ПРИЧИНИ ТА ЗАСОБИ КОРЕКЦІЇ ТРИВОЖНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ (МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА)

Рейтинг Користувача: / 15
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота вміщує 112 сторінок, список використаних джерел нараховує 106 джерел, в додатках наведено тестовий матеріал для експериментального дослідження; рекомендації  та правила роботи з тривожними дітьми для батьків та педагогів; розробки планів-конспектів заходів, які спрямовані на подолання тривожності: батьківські збори та консультаці для батьків, семінар для педагогів та психологів; приклад ігор для кореції тривожності.

В роботі розкрито проблему тривожності у психолого-педагогічній літературі, причини її виникнення та прояви в дошкільному віці. В ході написання роботи проведено експериментальне дослідження, яке включало констатуючий (дослідження проявів та причин тривожності у дітей дошкільного віку) та формувальний (дослідження ефективності розробленої методики профілактики та корекції тривожності у дошкільників) етапи.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИТЯЧОЇ ТРИВОЖНОСТІ

1.1. Поняття дитячої тривожності у психолого-педагогічній літературі

1.2. Причини виникнення тривожності у дошкільників

1.3. Прояви тривожності у дошкільників

Висновок до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ ТА ПРИЧИН ТРИВОЖНОСТІ У ДОШКІЛЬНИКІВ

2.1. Методологічні засоби, хід і процедура констатувального експерименту

2.2. Аналіз результатів констатувального експерименту

Висновок до другого розділу

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСОБИ ПРОФІЛАКТИКИ ТА КОРЕКЦІЇ ТРИВОЖНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

3.1. Методика, хід і процедура формувального експерименту

3.2. Результати впровадження психолого-педагогічної програми профілактики і корекції тривожності у дітей старшого дошкільного віку

Висновок до третього розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИТЯЧОЇ ТРИВОЖНОСТІ


1.1. Поняття дитячої тривожності у психолого-педагогічній літературі

Серед проблем, які виникають в практичній діяльності людини, особливе місце займають ті, що пов’язані з психічними станами. З них найбільша увага приділяється стану, який позначається як «стурбованість, тривога».

Уперше виділив і почав досліджувати такі явища, як стурбованість, тривога З. Фрейд. Він охарактеризував даний стан як емоційний, який включає в себе переживання, очікування й невизначеності, відчуття безпорадності [97, c.23].

Перш за все, З. Фрейд відрізняв страх від тривоги. На його думку, при страхові увага спрямована на об’єкт,  тривога ж відноситься до стану людини та «ігнорує об’єкт». Найбільший інтерес для нього мала відмінність об’єктивної тривоги («нормальної») від тривоги невротичної. Перша, «справжня», тривога є реакцією на зовнішню небезпеку. На думку З. Фрейда, ця тривога природна, розумна і виконує цінну функцію. Об’єктивна тривога є проявом «інстинкту самозбереження». «Те, в яких випадках людина переживає тривогу – по відношенню до яких об’єктів і в яких ситуаціях, –  без сумніву, залежить від інтелекту людини і відчуття своєї сили по відношенню до зовнішнього світу» [97, c.31]. «Тривожна готовність» (так З. Фрейд називає об’єктивну тривогу) виконує корисну функцію, оскільки захищає людину від зіткнення з неочікуваною загрозою, до якої вона не підготовлена. Сама по собі об’єктивна тривога не є клінічною проблемою. Але як тільки тривога виходить за рамки початкового спонукання, яке вимагає дослідити небезпеку і готує людину до втечі, вона стає непродуктивною і паралізує дії. Прояв тривоги, непропорційно високої по відношенню до існуючої небезпеки або виникаючої в ситуації, де ніякої зовнішньої небезпеки немає взагалі, – прояв тривоги невротичної.

На думку З. Фрейда, тривожність виступає повторенням в наших фантазіях ситуацій, пов’язаних з пережитим в минулому відчуттям безпорадності [89, c.2].

Існує чотири напрямки досліджень, які дозволяють поглибити розуміння феномену тривоги. Перш за все, слід назвати роботи таких прихильників когнітивної теорії, як Р. Лезарус, Дж. Ейверілл та С. Епштейн, яких цікавило сприйняття реальності. На їхню думку, ключем до розуміння тривоги слугує те, як людина оцінює небезпечну ситуацію. Значення цих досліджень полягає в тому, що у центрі теорії тривоги стоїть людина як сприймаюча істота. Хоча Р.Лезарус та Дж. Ейверілл вважають, що тривога є емоцією, яка базується на когнітивних посередниках між ситуацією і реакцією, вони підкреслюють, що тривога пов’язана не з патологією, а з самою природою людини. Але у багатьох роботах описується не тривога, а дія психологічного стресу на людину [14, c.128].

С. Епштейн вважає, що основним параметром, який визначає рівень збудження, є очікування. Тривогу він визначає як «вкрай неприємне дифузне збудження, яке слідує за сприйманням небезпеки». Він розглядає тривогу як невирішений страх, який призводить до розмитого відчуття небезпеки.

Найбільш цікаві дослідження С. Епштейна стосуються взаємозв’язку між тривогою та низьким рівнем самоповаги. С. Епштейн стверджує, що крах загрожує цілісній теорії Я, яка є у кожної людини. Гострі психотичні реакції можуть сприяти створенню нової, більш ефективної теорії власного Я. С.Епштейн зазначає: «Гостра тривога виникає у відповідь на небезпеку, яка повисла над інтегративною здатністю Я-системи» [57, c.124]. У людини з низьким рівнем самоповаги теорія Я менш стабільна, ніж у людини з високим рівнем самоповаги. Підвищення рівня самоповаги посилює відчуття щастя, цілісності, енергії, своєї важливості, свободи і комунікабельності. Зниження самоповаги посилює відчуття нещастя, безпорядку, тривоги та обмежень можливостей.

Уявлення О. Ранка про тривогу узгоджується з його думкою про те, що центральною проблемою розвитку людини є індивідуація. За його переконанням, все життя людини – це безперервний ряд відокремлень, які нагадують відокремлення від матері, кожне з яких дає людині можливість стати автономнішою. Першою і найбільш драматичною подією в цьому ряді відокремлень є народження, але подібні переживання – в більшій чи меншій мірі – людина відчуває при відлученні від грудей, коли вона вперше йде до школи, коли дорослою вступає в шлюб, і теж саме відбувається на кожному етапі розвитку особистості аж до останнього відокремлення, яким є смерть. Тривога ж, на думку О. Ранка, це страх, який супроводжує подібні етапи відокремлення. Тривогу переживають при зміні попередньої ситуації, де існувала відносна єдність з навколишнім середовищем, від якого людина залежала: це тривога перед необхідністю стати автономним. Але тривога виникає і в тому випадку, коли людина чинить опір відокремленню від безпечної ситуації: це тривога втрати своєї автономії. О. Ранк наполягає на тому, що тривога з’являється у новонародженого, перш ніж він починає пов’язувати її з конкретним змістом. «Людина приходить в світ у стані страху, – говорить О. Ранк, – і ці внутрішні страхи не залежать від зовнішніх небезпек будь-якого характеру». Пізніше в ході розвитку дитини цей «внутрішній страх» прив’язується до зовнішніх переживань, які несуть в собі загрозу; в результаті цього «внутрішній страх» об’єктифікується і розподіляється між окремими об’єктами. О. Ранк називає встановлення такого зв’язку між первинною тривогою і конкретними переживаннями «терапевтичним», оскільки людині легше впоратися з конкретними можливими небезпеками [57, c.211].

Таким чином, О. Ранк відмежовує первинне недиференційоване відчуття небезпеки, яке можна назвати словом «тривога», від пізніших конкретних і об’єктивних форм відчуття небезпеки, яке можна назвати «страхами».

Деякий час вчені, які досліджували психологію страху, намагалися знайти первинні, вроджені стимули, які викликають страхи, які можна було б пов’язати з інстинктами. Вважалося, що дитину повинні лякати темрява, тварини, великі ...

Останнє оновлення (Середа, 13 серпня 2014, 22:35)