РОЛЬ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В НАВЧАННІ ТА РОЗВИТКУ РІДНОЇ МОВИ

Рейтинг Користувача: / 16
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота містить 41 сторінку, список використаних джерел нараховує 39 джерел, в додатках наведено характеристика основних ігор на розвиток мовлення, що були проведені під час дослідження; критерії оцінки рівня активності мовленевої діяльності дітей дошкільного віку (за Н.І.Луцан).

В роботі розкрито теоретичні основи ролі ігрової діяльності для розвитку мовлення дошкільників, наведено основні ігрові методи навчання, що сприяють розвитку мовлення. В ході дослідження проведено педагогічний експеримент з впровадження методики розвивально-дидактичних ігор  «Мандрівка веселих м’ячиків» в дошкільний навчально-виховний заклад. Важливе місце в системі засобів розвитку мовлення дошкільників посідає гра. Її вплив на виховний процес дітей було розкрито в роботах педагогів-класиків (А.Я. Коменський, С.Ф. Русова, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський та ін.), психологів (Ю.А .Аркін, М.Я. Басов, П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Н.Д. Виноградов, Д.Б. Ельконін, С.Л. Рубінштейн, Д.Н. Узнадзе та ін.), сучасних педагогів (Л.В. Артемова, А.К. Бондаренко, Г.І. Григоренко, Р.І. Жуковська, В.Г. Захарченко, Т.О. Маркова, Д.В. Менджерицька, О.І. Сорокіна, О.П. Усова, Г.С. Швайко, К.І. Щербакова та ін.). Хоча проблема гри завжди була в центрі уваги педагогічної науки, аспекти ігрового потенціалу в процесі формування мовленнєвих навичок і зв’язного мовлення дошкільників залишаються однією з основних проблем сучасної методики навчання рідної мови, що і зумовило вибір теми дослідження.Об’єкт дослідження: методика навчання рідної мови в дошкільному закладі та мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку. Предмет: методичні особливості ігрової діяльності дошкільників для розвитку мовлення. Мета: дослідити роль ігрової діяльності в навчанні та розвитку рідної мови.

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗЛДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИВИ НАВЧАННЯ ТА РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Проблема навчання та розвитку рідної мови дітей дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі
1.2. Значення ігрової діяльності для розвитку мовлення дошкільників
1.3. Класифікація ігрових методів навчання та розвитку мови дошкільників
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ІГРОВИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ НА РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ
2.1. Характеристика програми та методів емпіричного дослідження
2.2. Методичні особливості розвивально-дидактичних ігор  «Мандрівка веселих м’ячиків»
2.3. Аналіз результатів дослідження
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

РОЗЛДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИВИ НАВЧАННЯ ТА РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Проблема навчання та розвитку рідної мови дітей дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі

Мова дитини формується в спілкуванні з навколишніми людьми. У процесі спілкування проявляється її пізнавальна і предметна діяльність. Оволодіння мовою перебудовує всю психіку дитини, дозволяє їй сприймати явища більш усвідомлено і довільно. Великий російський педагог К.Д. Ушинський говорив, що рідне слово є основою всякого розумового розвитку і скарбницею всіх знань [2]. Тому важливо дбати про навчання та  розвиток мовлення дітей. Мовленневий розвиток дошкольника — складний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначаеться мірою сформованоси знань, умінь та навичок дитини i виявлясться в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків [9].
Мовленевий розвиток є однією з провідних базисних характеристик особистості, що формується на етапі дошкільного дитинства (А.М.Богуш [2], М.С.Вашуленко, Н.В.Гавриш, О.Л.Кононко, К.Л.Крутій [16] та ін.). Саме тому вчені приділяють значну увагу розвитку мовлення дітей дошкільного віку.
Проблема розвитку мовлення дошкільників не є новою. Вона досліджувалася класиками наукової думки і сучасними науковцями в різних аспектах: психологічному (Л.С.*Виготський [7], Г.М.*Леушина, О.Р.*Лурія, Т.О.*Піроженко [28], С.Л.*Рубінштейн, І.О.*Синиця та ін.); психолінгвістичному (І.О.Зимняя, О.О.Леонтьєв [17], О.М. Шахнарович та ін.); лінгвістичному (М.П.Кочерган, Т.О.Ладиженська, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ, В.М.Русанівський, Л.В.Щерба та ін.); педагогічному (Л.В.Ворошніна, В.Г.Захарченко, А.А.Зрожевська, Е.П.Короткова, Н.П.Орланова, Є.І.Тихеєва, О.С.Ушакова [35] та ін); лінгводидактичному (А.М.Богуш [2], О.М.Біляєв, М.С.Вашуленко, Н.В.Гавриш, Т.К.Донченко, С.О.Караман, В.Я.Мельничайко, Л.М.Паламар, М.І.Пентилюк та ін.).
Більшість учених (Д.Х.Баранник, І.К.Білодід, Є.М.Верещагін, І.О.Зимняя, О.О.Леонтьєв, О.О.Потебня, Л.В.Щерба та ін.) сходяться на тому, що мова – специфічно людський, найважливіший засіб спілкування між членами певного колективу, а мовлення – практичне користування мовою з різними комунікативними, виражальними й пізнавальними цілями [35]. Крім термінів „мова”, „мовлення”, у науковий обіг уведено поняття „мовленнєва діяльність”. Л.В.Щерба розглядає мовленнєву діяльність у трьох аспектах: „мовленнєва організація”, „мовна система”, „мовний матеріал”. Під мовною організацією автор розуміє організацію індивіда; під мовною системою - узагальнення правил; під мовним матеріалом - мовленнєву діяльність. Мовленнєва діяльність як процес установлення комунікації має два взаємопов’язаних боки: видачу інформації (кодування) та її сприймання і розуміння (декодування). До структури мовленнєвої діяльності входять: мовленнєвий акт, мовленнєві дії та операції, мовленнєва ситуація. Як бачимо, співвідношення понять „мова”, „мовлення” і „діяльність” не є простим, між ними існують складні діалектичні взаємовідносини, у яких відбивається методологічний принцип взаємозв’язку свідомості, особистості, мови й діяльності. Водночас простежується взаємозв’язок мови і мовлення з різними видами діяльності, особливо яскраво такий взаємозв’язок виступає на етапі дошкільного дитинства [2]. Це дало підставу для виокремлення таких видів дитячої діяльності, як художньо-мовленнєва, образотворчо-мовленнєва, музично-мовленнєва, мовленнєвотворча, мовленнєво-ігрова [9].
За характером мовленнєвого спілкування мовленнєва діяльність розподіляється на види, що реалізують усне спілкування (слухання, говоріння) та ті, що реалізують письмове спілкування (читання, письмо) [17].
Види усного спілкування характеризуються складною розумовою діяльністю з опорою на внутрішнє мовлення і механізм прогнозування. Єдине їх розмежування – це породження висловлювань для говоріння і сприйняття мовлення для слухання. У методичному відношенні важливим є те, що слухання і говоріння перебувають у тісному взаємозв’язку і сприяють розвитку один одного у процесі навчання. Відтак, будь-яка мовленнєва діяльність зазвичай забезпечується спільною роботою декількох аналізаторів, об’єднаних "єдиною робочою дією". Однак функція кожного аналізатора в будь-якому виді мовленнєвої діяльності залишається тільки диференційною, а взаємозв’язок між аналізаторами - динамічним, руховим, що змінюється при переході від одного виду мовленнєвої діяльності до іншої [39].
Учені виокремлюють і різні якості мовлення. Так, Н.Д.Бабич, В.Г.Костомаров, Т.О. Ладиженська наголошують на важливості таких якостей, як: правильність, точність, чистота, доречність та комунікативна доцільність. Б.Н.Головін, Д.Е.Розенталь виділяють: логічність, точність, правильність, виразність, дієвість. М.І.Пентилюк і М.М.Михайлов розглядають логічність, стислість, правильність, виразність та образність як основні якості мовлення [2].
Мова не є вродженою здатністю людини, вона формується поступово, разом з розвитком дитини. У житті сучасної людини мова має величезне значення. Можна виділити три напрямки її вираженості:
- усна мова: монологи, діалоги, бесіда декількох осіб;
- мова протікає у внутрішньому плані, в тісному переплетенні і єдності з наочно-образними та моторно-дієвими компонентами,
письмова мова, виражена в графічних символах і знаках [9].
Дійсно, маленька дитина в кінці першого року життя вимовляє своє перше слово, звернене до дорослого, а потім протягом декількох наступних років опановує здатністю використовувати вербальні ...

Останнє оновлення (Неділя, 04 вересня 2011, 16:50)