РОЗВИТОК КОМУНІКАВНИВНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Рейтинг Користувача: / 2
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота містить 43 сторінки, список використаних джерел налічує 42 джерела, в додатку вміщено

В роботі розкрито теоретичні аспекти комунікативного навчання іноземним мовам. Охарактерирозовано основні методичні прийоми даного підходу вивчення англійської мови: використання комунікативних завдань та ситуацій; комунікативних ігор; особливий підхід до аудіювання та адудіовізуальних засобів навчання. Об’єктом дослідження є методика викладання іноземних мов в ЗОШ. Предмет: розвиток комунікативності учнів на уроках іноземних мов. Мета: проаналізувати методичні особливості розвитку комунікативності учнів на уроках іноземних мов. Методологічною основою роботи є праці з психологічної теорії мовленнєвої діяльності (Л.С. Виготський, І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн), з міжкультурної комунікації (Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров, О.Д. Митрофанова, В.В. Сафонова, І.І. Халєєва та ін), з теорії та методики комунікативного навчання іноземних мов (І.Л. Бім, І.М. Верещагіна, Н.Д. Гальскова, Н.І. Гез, А.А. Миролюбов, Р.П. Мильруд, Є.І. Пассов, Т.А. Притикіна, Є.С. Полат, В.В. Сафонова та ін.).

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ

1.1. Проблема комунікативності та  спілкування в навчальній діяльності

1.2. Теоретичні основи комунікативного навчання іноземним мовам

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНИХ МОВ

2.1. Використання комунікативних завдань та ситуацій як основа комунікативного навчання іноземним мовам

2.2. Комунікативні ігри

2.3. Використання аудіювання в складі комунікативного навчання

2.4. Особливості інноваційного підходу в комунікативному навчанні через Інтернет технології

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ

1.1. Проблема комунікативності та  спілкування в навчальній діяльності

Основним методичним принципом навчання іноземної мови більшість сучасних дослідників (І.Л. Бім, І.М. Верещагіна, В.С. Коростелёв, Є.І. Пассов та ін.) вважають принцип комунікативності, який передбачає таку організацію процесу навчання, при якій моделюються основні риси реального процесу комунікації [21], тому вважаємо за необхідне більш детально зупинитися на поняттях комунікативності та процесу спілкування в психолого-педагогічних науках.

На думку психологів (Г.М. Андрєєва, Н.І. Гез, І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, Л.А. Петровська та ін.) успішність оволодіння іноземною мовою визначають не тільки розумові когнітивні процеси, пов'язані з розумом, розсудливістю, але і афективна сфера, що відноситься до емоцій і почуттів, тому в психології активно вивчалися так звані особистісні чинники, багато з яких виявилися релевантними для вивчення іноземної мови [17].

Початок цьому було покладено К. Роджерсом, засновником гуманістичної психології. Гуманістична концепція К. Роджерса стосовно до навчання іноземним мовам знайшла свій розвиток у працях Каррана та багатьох інших дослідників, які серед релевантних для вивчення іноземних мов характеристик називають мотивацію, рівень тривожності, рівень самооцінки, скутість (розкутість), схильність до ризику, емпатію, екстравертність [18].

Отже, комунікативність - акт спілкування, зв'язок між двома і більше індивідами, заснований на взаєморозумінні. В основі всіх методів комунікативного навчання має лежати вміння встановити зв'язки, знаходити успішні форми спілкування на будь-якій мові [25].

У житті мова використовується з урахуванням ситуації спілкування і впливу на вербальну стратегію людини. Одиницею комунікації є певного роду дії або мовні акти: твердження, прохання, питання, вибачення, подяка і т. д. Комунікативна значимість структурних елементів мовного акту (слів, словосполучень, речень) виявляється в зв'язному тексті. Породження мовленнєвого акту передує формування мовного наміру мовця, в якому враховуються попередні знання про партнера по спілкуванню, мета, предмет, місце і час висловлювання [35].

Спілкування - це складний і багатогранний процес, який може виступати в один і той же час як процес взаємодії індивідів, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як процес їх взаємовпливу один на одного, і як процес співпереживання та взаємного розуміння один одного [31].

Психологи виділяють наступні функцій спілкування:

Інформаційно-комунікативні (пов'язані з передачею і прийомом інформації, пізнанням людьми один одного);

Регуляційно-комунікативні (пов'язані з передачею і прийомом інформації, пізнанням людьми один одного);

Афектно-комунікативні (вони визначають емоційні сфери людини) [27].

Деякі дослідники (А. Ковальов) називають пізнавальні, емоційні та виховні функції спілкування [31]. Усі дослідники вважають, що в реальному акті спілкування всі функції переплітаються.

Різні люди в подібних умовах можуть діяти однаково. Такий вид спілкування називають формальним або рольових. Існує і неформальне спілкування або особистісне, коли люди, спілкуючись, бачать один в одному не їхнє соціальне становище, посаду і т.д., а людину, особистість з усіма її властивостями [35].

Важливо відзначити, що людині (отже, і учневі) властиве прагнення до неофіційного спілкування. ЇЇ не влаштовує спілкування рольове, і вона шукає (іноді підсвідомо) шляху до особистісних, людських якостей. Звичайно, для цього необхідно мати певні передумови - бути комунікабельним, доброзичливим, відкритим, привітним і т.п. Але важливу роль грає і «техніка» спілкування - прийоми встановлення контакту, вміння бачити стан мовного партнера і зрозуміти його, вміння підтримати розмову і т.п. [25].

Психологічний зміст спілкування як діяльності наведено в табл.. 1.1.:

Дослідники проблем гуманістичної педагогіки (Н.Ю.Миколаєва [41], І.А. Зимня [17], М.Д. Касьяненко [18]) дають аналіз комунікативних умінь учнів, розбиваючи їх на такі блоки:

- Сфера спілкування і тематика (вміння спілкуватися з однолітками).

- Діалогічна мова (різні види діалогів, у т.ч. розпитування, обмін думками, інформацією і т. п.).

- Монологічне мовлення (висловлювання, переказування почутого, побаченого або прочитаного і т. п.) [41].

У процесі комунікації також враховуються особистісні якості учнів:

 

 

Останнє оновлення (Вівторок, 11 жовтня 2011, 11:57)