ВИДИ РОБОТИ НА УРОКАХ З ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Рейтинг Користувача: / 15
НайгіршеНайкраще 
Курсові

 В роботі охарактеризовано теоретико-методичні особливості організації позакласного читання молодших школярів, його зміст та завдання, вимоги, особливості проведення уроків з позакласного читання. В ході виконання роботи проведено експериментальне дослідження впливу використання різних видів роботи на підвищення ефективності проведення уроків позакласного читання в молодших класах.

 ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
1.1. Проблема позакласного читання молодших школярів в психолого-педагогічних дослідженнях
1.2. Зміст і завдання позакласного читання, вимоги програми
1.3. Види роботи на уроках позакласного читання
1.4. Методичні особливості проведення уроків позакласного читання
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УРОКІВ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ РОБОТИ
2.1. Характеристика програми емпіричного дослідження
2.2. Огляд і обґрунтування вибору методів дослідження
2.3. Аналіз результатів дослідження
2.4. Рекомендації щодо проведення уроків позакласного читання в початкових класах
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

1.1. Проблема позакласного читання молодших школярів в психолого-педагогічних дослідженнях
Проблеми виховання школярів-читачів, вироблення в них самостійних читацьких навичок з’явилися давно. до ХІХ ст. методика читання (класного і позакласного) як галузь педагогічної науки сформована ще не була. Однак уже в ХІ ст. склалися передумови зародження методики читання: в пам’ятках Київської Русі знаходимо свідчення про значний інтерес наших попередників до вивчення літератури. Київський князь Володимир Святославович під час свого правління (978-1015 рр.) відкрив спеціальні майстерні, де переписувалися книги, а пізніше створив школи для дітей київської знаті. Викладання в тогочасній школі вимагало створення  підручників і пошуків форм, засобів і прийомів “книжного навчання”. Так з’явилися перші розробки з поетики й стилістики [19].
На кінець ХVІІІ століття були визначені основні засади літературної освіти школярів, у розробці яких видатна роль належала І. Вишенському та Г. Сковороді. Це прищеплення любові до книги, до читання – важливий аспект навчально-виховної роботи; твори для читання потребують ретельного відбору; під час спілкування з книжкою слід дотримуватися певного режиму; важливе значення має поєднання естетичної та пізнавальної функцій читання; вирішальну роль у керівництві самостійним дитячим читанням відіграє вчитель [18].
У ХІХ столітті відбувався процес поступового становлення методики читання молодших школярів. З’являються перші підручників для читання, авторами яких були П. Куліш (“Граматика”, 1854 р.), Т. Шевченко (“Букварь южнорусский”, 1861 р.), О. Духнович (“Книжка читальна для початківців”, 1847 р.). У розробку науково обґрунтованої методики читання середини ХІХ століття значний внесок зробили К. Ушинський та його послідовники (В. Водовозов, В. Стоюнін, В. Острогорський, В. Шереметьєвський, М. Бунаков та ін.). При всій індивідуальній відмінності методичних поглядів учених, найважливішими досягненнями практики стали закладені ними основи методу пояснювального читання та утвердження необхідності аналізу художнього твору як основи навчання й духовного розвитку особистості [14].
На початку ХХ століття методична спадщина творчо розвивалася М.Рибниковою, В. Голубковим, П. Афанасьєвим та ін. Вчені-методисти, порушували питання про необхідність керування домашнім читанням школярів, вважали за потрібне координувати зусилля сім’ї та школи з метою розвитку читацьких інтересів учнів.
Продовжуючи кращі традиції минулого, відомі вчені та методисти С. Рєзодубов, М. Каноникін, Н. Щербаков, Є. Адамович, Ф. Костенко, В. Сухомлинський та інші в своїх працях наголошували, що читання повинно слугувати засобом виховного впливу на учнів, розширювати й поглиблювати їх кругозір, збагачувати знання, моральний та емоційний досвід школярів [18].
Методика позакласного читання молодших школярів розвивалася повільніше, тривалий час розглядалася лише як складова частина позаурочної виховної роботи й утвердилася лише з 70-х років ХХ ст.
Так, дослідження Н. Свєтловської [25] (1965-68 рр.) довели необхідність запровадження спеціальних уроків позакласного читання. Аспекти проблеми формування школярів-читачів знайшли своє вирішення в наукових працях вітчизняних учених Н. Скрипченко [26], О. Савченко [23,24], М. Наумчук [15], Г. Ткачук [28-30] та ін.. Н. Скрипченко розробив першооснови літературної освіти в початковій ланці школи; Г. Ткачук  - основні вимоги до позакласного читання молодших школярів,  М. Наумчук досліджувала проблему взаємозв’язку класного й позакласного читання, Л. Іванова приділяла значну увагу розробкам збагачення змісту читацьких умінь.
Найважливіші психолого-педагогічні аспекти досліджуваної проблеми  розглядаються на основі вивчення наукових праць Л. Виготського, В. Давидова, Д. Ельконіна, Л. Занкова, Г. Костюка (ваємозв’язок навчання й розвитку); П. Гальперіна, О. Леонтьєва, Н. Тализіної (управління навчанням на основі теорії поетапного формування розумових дій); О. Запорожця, Н. Лейтеса (вікові особливості психологічного розвитку молодших школярів). На дослідженнях проблеми сприймання й розуміння художньої літератури учнями початкових класів (О. Скрипченко, Б. Баєв, А. Смірнов, Н. Чепелєва, З. Романовська).
Отже, можна наступним чином підсумувати психолого-педагогічні основи ефективність проведення занять з позакласного читання у учнів початкових класів:
•    навчання повинно йти попереду розвитку, випереджати його, вести за собою. Водночас слід ураховувати й зворотній вплив розвитку на навчання. Така діалектична єдність є основою науково організованого навчально-виховного процесу (Л. Виготський) [21];
•    мистецтво навчання й виховання проявляється лише там, де воно спирається на прояв ініціативи, самостійності, творчої активності школярів (Г. Костюк) [2];
•    правильний добір способів керування пізнавальною діяльністю з урахуванням поетапного формування розумових дій сприяє розвиткові самостійності учнів у здобуванні знань (П. Гальперін, О. Леонтьєв, Н. Тализіна) [21];
•    молодший шкільний вік – оптимальний період для цілеспрямованого формування світогляду, моральних уявлень, збагачення почуттів, розвитку здібностей та інтересів учня. Велику роль у житті дитини цього віку відіграє книга як могутній засіб духовного розвитку (О. Запорожець, Н. Лейтес) [25];
•    у процесі роботи над художнім твором необхідно враховувати типи сприймання в молодших школярів (аналітичний, синтетичний, аналітико-...

Останнє оновлення (Субота, 10 вересня 2011, 13:12)