ВИКОРИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ СУВЕНІРІВ НА УРОКАХ З ХУДОЖНЬОЇ ПРАЦІ

Рейтинг Користувача: / 8
НайгіршеНайкраще 
Курсові

В роботі охарактеризовано історичний та мистецтвознавчий аспекти   дослідження українського національного сувеніру та методичні основи використання прийомів та технік  виготовлення національного сувеніру на заняттях з художньої праці в початковій школі.

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І.
ІСТОРИЧНИЙ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ НАЦІОНАЛЬНОГО СУВЕНІРУ
1.1.    Поняття українського національного сувеніру та історія його розвитку
1.2.    Аналіз засобів виразності стилістичних особливостей національного сувеніру
1.3.    Вплив сучасних тенденцій дизайну та діалог культур в національному сувенірі сьогодення
РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ПРИЙОМІВ ТА ТЕХНІК НАЦІОНАЛЬНОГО СУВЕНІРУ НА ЗАНЯТТЯХ З ХУДОЖНЬОЇ ПРАЦІ
2.1.Методика виконання національних сувенірів в різних образотворчих техніках на заняттях з художньої праці
2.2. Вивчення національного сувеніру на заняттях з художньої праці
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ

РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНИЙ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ НАЦІОНАЛЬНОГО СУВЕНІРУ

1.1. Поняття українського національного сувеніру та історія його розвитку

Терін «Cувені́р» походить від  французького souvenir та від латинського subvenio, що означає «приходжу». Отже, сувенір — подарунок на згадку або річ, пов'язана зі спогадами. Сувенір на згадку — зазвичай про якусь приємну подію або подорож. [27]
Розвитком туризму як внутрішнього, так і іноземного, дав поштовх  для розвитку виготовлення різноманітних сувенірів. З'являється окреме поняття - сувенірна промисловість.
Сувенір виконує такі функції:
1) Функція зв'язку з минулим.
Сувенір нагадує моменти, які людина переживала в місцях, де його купила. Це спосіб повернутися до прекрасних моментів, що належать  нашому минулому.
2) Функція подарунку:
Людина дарує сувенір  для того, щоб показати близьким, що вона думала про них весь час своєї подорожі. 
3) Функція трофею:
Сувенір може так само служити «доказом» подорожі. Це нагадує спортивну медаль, яку  вішають на стіну.
4) Функція опосередкованої подорожі:
Сувенір дозволяє здійснювати подорож людям, які не мали часу для неї, або які вже дуже немолоді для подорожей. Через сувеніри людина може складати враження про культуру, традиції, побут тощо різних країн і народів.[18]
Отже, презентуючи безліч аспектів країни, сувенір грає роль посла. Деякі люди інтерпретують свою подорож завдяки сувеніру супроводжуючого  їх в дорогах. Купити сувенір – це все одно, що імпортувати шматочок країни. Призначення сувеніру є момент розділення наших відчуттів. Сувенір повинен представляти подорож в думках. Примушувати знову переживати прекрасні моменти, згадувати людей, особливості подорожі. Тобто національний сувенір – це річ, за якою можна ідентифікувати культуру конкретного народу.
Отже, до традиційних українських сувенірів можна віднести писанки, дерев'яні булави, ляльки у національних костюмах, предмети традиційного ужитку — рушники, глиняні глечики, козацькі куманці, різноманітні народні обереги тощо. [2]
У давнину людина відчувала тісніші зв'язки з силами природи і вже за часів палеоліту (10—5 тис. до н. е.) диференціювала їх на добрі та злі, причому добрі були оберегами від злих. Але їх треба було періодично задобрювати, звертатись до них з магічними заклинаннями, приносити їм жертви.
Проте людина відчувала потребу ще і в матеріалізованих захисниках — оберегах. Отже, найдавніші сувеніри – це різноманітні язичницькі обереги.
Найдавніший зразок оберега — жіноче божество, яке було поширеним практично у всіх народів. З ним пов'язана і етимологія слова «оберег». Походить воно від слова «берегиня» - богиня землі. Берегиня — мати всього живого, первісне божество-захисник . З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї, досить поширені як сувеніри різноманітні національні ляльки.
Образ Берегині мав своє продовження до нас у вишивці: на обрядових рушниках, у жіночому одязі бачимо стилізовану жіночу постать. [10]
Археологічні дані свідчать, що виникнення мотивів вишивки належить до часу старослов’янської землеробської громади. Звідси походять загальні риси українських вишивок, які дійшли до наших часів. Але не можна стверджувати, що зображення, народженні язичницькими уявленнями стародавніх слов’ян, збереглися у чистому вигляді протягом віків. Вони зазнали великих змін, поступово перетворюючись в орнаментальні мотиви. Такі ж зміни сталися і в поєднанні мотивів між собою. Таким чином, незважаючи на те, що у цілому українським вишивкам притаманні спільні ознаки, проте кожен регіон має свої відмінності як за формою, так і способом виконання, сюжетним оздобленням, кольоровою гамою. [16]
Ще в ХІ сторіччі н.е. княгиня Ганна, сестра Володимира Мономаха, організувала навчання вишивці дівчаток у монастирських школах. Перший вишивальний цех в Україні був створений у Львові в 1658 р. для оволодіння ремеслом і одержання звання майстра, учень після 5 років навчання повинен був 2 роки подорожувати і після цього здати іспит, щоб стати повноправним майстром. Тому найчастіше вишивки ставали унікальними творами мистецтва. Вишивкою з давніх-давен прикрашали рушники, хустки, сорочки, пояси і ін. [1]
Серед усього розмаїття українських вишиванок особливе місце посідає вишитий рушник – відбиття культурної пам’яті народу. Рушники супроводжували людину усе життя і в радості,  і в горі: з ним приходили до породіллі, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка і коханого, проводжали людину в останній путь. Він завжди був символом гостинності. Хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустрічали дорогих гостей. Ним застилали святковий стіл. Почесному гостю клали рушник на коліна, коли пригощали. Цей виріб був завжди дорогим і бажаним дарунком, а також традиційною окрасою житла. [39]
Цікавою є і історія виникнення писанкарства.
Яйце завжди було загадкою для людини: неживе, воно давало початок ...

Останнє оновлення (Субота, 10 вересня 2011, 14:45)