ДИТЯЧІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Рейтинг Користувача: / 2
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота вміщує 45 сторінок, список використаних джерел нараховує 35 джерел, в додатках наведено перелік дитячих періодичних видання  2014 року; план роботи гуртка «Читайлики».

В роботі наведено теоретичні та методичні основи проблеми соціалізації особистості дитини,соціалізуюче значення сучасної дитячої періодики, підходи до класифікації дитячих періодичних видань України. В ході виконання курсової роботи було проведене експериментальне дослідження особливостей читання молодшими школярами дитячої періодики та розроблено бібліотечний урок “Дитячі періодичні видання” для учнів початкових класів. Робота грунтується на роботах таких вчених, як В. Болгаріна, І. Зверєва, Л. Коваль, Н. Лавриченко, В. Оржеховська, Р. Пріма, О. Савченко, І. Фельдштейн, Т. Алєксєєнко, О. Безпалько,  В.Болгаріна,  Т. Василькова, Ю. Василькова, М. Галагузова, М. Євтух, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, С. Литвиненко, Л. Міщик, А. Рижанова, С. Хлєбік, Л. Штефан. Мета дослідження полагає у визначенні соціалізуючого значення дитячих періодичних видань України.Об'єкт: специфіка процесу соціалізації особистості дитини. Предмет: дитячі періодичні видання як засіб соціалізації особистості (на прикладі учнів молодшого шкільного віку).

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ЗАСОБАМИ ДИТЯЧИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ

1.1. Проблема соціалізації особистості у психолого-педагогічних дослідженнях

1.2. Соціалізуюче значення сучасної періодики для дітей

1.3. Підходи до класифікації дитячих періодичних видань України

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ЗАСОБАМИ ДИТЯЧИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ

2.1. Формування читацького інтересу як основна складова соціалізації дитини через дитячу періодику (на прикладі дітей молодшого шкільного віку)

2.2. Експериментальне дослідження читання молодшими школярами дитячої періодики

2.3. Розробка бібліотечного уроку “Дитячі періодичні видання”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ЗАСОБАМИ ДИТЯЧИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ

 

1.1. Проблема соціалізації особистості у психолого-педагогічних дослідженнях

У радянській науці перші дослідження проблем соціалізації з’явилися наприкінці 60-х років XX століття. Увага акцентувалася, перш за все, на тому, що це процес засвоєння соціальних норм та цінностей.

Б. Паригін, який співвідносить соціалізацію з усім перебігом історичного розвитку людства, зазначав, що не лише виникнення людини, виокремлення її зі світу тварин, але й загальний перебіг розвитку людства був процесом соціалізації. З його точки зору, соціалізація становить “багатогранний процес, який містить у собі як біологічні передумови, так і безпосередньо саме входження індивіда в соціальне середовище та передбачає соціальне пізнання, соціальне спілкування, опанування навичок практичної діяльності, включаючи як предметний світ речей, так і всю сукупність соціальних функцій, ролей, норм, обов’язків тощо, активну перебудову навколишнього (як предметного, так і соціального) світу” [26, с. 165].

Таке бачення збігається з визначенням І. Кона, який розглядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом соціального досвіду, під час якого створюється конкретна особистість, як процес засвоєння певної системи соціальних ролей та культури [9, с. 134].

Учений звертає увагу на те, що саме “у процесі соціалізації індивіди не просто адаптуються до середовища і засвоюють наявні в ньому соціальні ролі та ідентичності, але й навчаються “встановлювати, підтримувати та змінювати такі ідентичності”, перетворюючи тим самим самих себе і навколишній світ” [9,с. 152].

У 70-ті роки XX століття над різними аспектами процесу соціалізації особистості, у тому числі і термінологічним осмисленням, працювали Є. Кузьмін, Ю. Левада, В. Марков, А. Мудрик, В. Сухомлинський та ін.

Так, Є. Кузьмін наполягав на пріоритетності дії таких механізмів соціалізації, як наслідування, навіювання, конформізм, свідоме наслідування зразкам, вплив масових засобів комунікації і культури [13, с. 173].

Чимало дослідників акцентують увагу на моменті засвоєння індивідом соціального досвіду, соціальних цінностей, норм, знань. Так, Ю. Левада робить висновок, що поняття соціалізації є “засвоєнням людиною норм культури” та відбувається вона у малій групі найближчого оточення [14, с. 344].

Російський дослідник А. Мудрик тлумачить аналізоване поняття як “процес розвитку людини у взаємодії з навколишнім світом” і подає його як сукупність чотирьох складових:

– стихійна соціалізація у процесі стихійної взаємодії людини із суспільством та стихійного впливу на неї різних, зазвичай різноспрямованих обставин життя;

– відносно керована соціалізація у процесі і результаті впливу з боку держави на обставини життя тих чи інших категорій громадян;

– відносно соціально контрольована соціалізація у процесі планомірного створення суспільством та державою умов для виховання людини;

– більш або менш свідома самозміна людини [20, с 52].

Науковець підкреслює, що, досліджуючи проблему соціалізації особистості, важливо орієнтуватися на найширше поняття серед процесів, які характеризують становлення особистості, бо воно позначає “розвиток, зумовлений конкретними соціальними умовами” [21, с. 3].

В. Сухомлинський, торкаючись проблеми соціального становлення особистості, влучно зауважив, що “у людині її людські риси формуються лише тому, що з першого подиху свого життя вона – істота суспільна. Суспільна сутність людини виявляється в її стосунках, взаєминах з іншими людьми.

Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи у стосунки з людьми, які задовольняють її матеріальні та духовні потреби, дитина залучається до суспільства, стає його членом”. За словами В. Сухомлинського, найтонші, найчутливіші корінці правильної соціалізації знаходяться у почуттях і переживаннях, “вони – ніби малесенький магніт, закладений у дитячій істоті, який притягує її до інших людей, робить її чутливішою, сприйнятливішою до слів, навчань, ідей, настанов” [36, с. 451].

У 80-90-ті роки минулого століття інтерес до соціалізації як до педагогічного феномену зростає. Саме в цей період питання структури, функцій, механізмів соціалізації, її особливостей у сучасних умовах перебувають у центрі досліджень представників практично всіх суспільствознавчих дисциплін.

Можемо погодитися з поглядами Г. Андрєєвої, що соціалізація – двобічний процес, який містить, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків; з іншого боку, процес активного відтворення індивідом систем соціальних зв’язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище [3, с. 176].

На ці ж два взаємозумовлені процеси, що становлять сутність соціалізації,   вказує Б. Ломов, виокремлюючи момент входження індивіда в соціальне оточення, соціальне середовище, включення індивіда в систему суспільних відносин [17].

М. Рожков розглядає соціалізацію з позиції подвійного завдання: соціальної адаптації та соціальної автономізації, де соціальна адаптація покликана забезпечити активне пристосування особистості до соціального середовища, а соціальна автономізація – стійкість стосовно неї, реалізацію власної “Я-концепції” [31].

У працях В. Мухіної аналізується процес соціалізації як розвиток особистості через діалектичну єдність внутрішніх умов, передумов і внутрішньої позиції особистості, яка виникла в онтогенезі. Заслуговує на увагу...

Останнє оновлення (Вівторок, 22 липня 2014, 15:07)