ЗМІСТ ТА ФОРМИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНОЮ МОЛОДДЮ (магістерська робота)

Рейтинг Користувача: / 4
НайгіршеНайкраще 
Курсові

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ МОЛОДОЇ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Поняття та концепції обдарованості в психолого-педагогічних дослідженнях

1.2. Класифікація видів обдарованості

1.3. Характеристика молоді як соціально-вікової групи

1.4. Основні психологічні особливості обдарованої молоді

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЗМІСТУ ТА ФОРМ РОБОТИ З ОБДАРОВАНОЮ МОЛОДДЮ

2.1. Аналіз основних стратегій, форм та програм навчання обдарованої молоді

2.2. Напрями роботи соціального педагога з обдарованою молоддю

2.3. Методи виявлення та діагностики обдарованості

2.4. Соціально-педагогічна підтримка та особливості виховання обдарованої молоді

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГЧНОЇ РОБОТИ ТА ПІДТРИМКИ ОБДАРОВАНОЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

3.1. Опис програми та особливостей проведення  емпіричного дослідження

3.2. Загальна характеристика роботи Полтавського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей із сільської місцевості імені А.С.Макаренка з розвитку обдарованої учнівської молоді

3.3. Аналіз результатів діяльності з обдарованою учнівською молоддю в ліцеї

3.4. Реалізація соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей через роботу з їх батьками на базі ліцею

Висновки до третього розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ МОЛОДОЇ ОСОБИСТОСТІ

 

 

1.1. Поняття та концепції обдарованості в психолого-педагогічних дослідженнях

Важливим етапом вивчення будь-якої проблеми є чітке визначення категорійного апарату дослідження. До базових понять нашого дослідження слід віднести такі: «обдарованість», «талант», «геніальність» та низку підпорядкованих понять, серед яких: «здібності», «задатки».

На сьогодні не існує універсального, визнаного і прийнятого всіма дослідниками визначення поняття «обдарованість». Базові категорії нашого дослідження можуть бути вибудувані у певній ієрархії відповідно до обраного критерію, а саме:

відповідно до їхньої появи в історичному контексті: геній - талант - обдарованість;

відповідно до значущості та теоретичного наповнення сутності понять: обдарованість - талановитість - геніальність.

У філософських трактатах минулого, у художніх творах і побуті на перших етапах становлення проблеми вивчення здібностей та обдарувань людини частіше використовують не термін «обдарованість», а поняття - «геній» (від латинського - дух) [100].

Філософська думка розуміє під геніальністю найвищий прояв творчих сил людини, діяльність якої має всесвітньо історичне значення. Термін «геніальність» уживають як для позначення здібності людини досягти видатних результатів у певній галузі, так і для оцінки результатів творчості.

Тлумачення природи геніальності завжди були неоднозначними. Давньогрецький мислитель Платон видатні здібності вважав даром божого Еросу; Аристотель геніальність людини пояснював природним даром. У платонізмі і неоплатонізмі геніальність розглядають як «божественне натхнення».Видатний німецький філософ І. Кант також схилявся до думки, що геніальність надається від природи, адже геній творить своє розуміння свободи, створюючи при цьому принципово нові цінності [8].

Для поглядів Т. Карлейля і Ф. Ніцше характерні культ генія, протиставлення його звичайним людям. Ж.-Ж. Руссо одним із перших виступив проти фетишизації таланту, порушивши проблему егоїзму генія. Проте ця позиція не має нічого спільного зі спробою дискредитувати талант, яку здійснив Ч. Ломброзо, ототожнюючи геніальність із безумством, позбавляючи її будь-якого змісту [30].

У ХІХ-ХХ ст. геніальність стає предметом психологічних, соціально-психологічних, соціологічних досліджень, в яких виявилася наукова неспроможність виділити загальні психологічні або патопсихологічні риси геніальності, неправомірність розгляду генія як особливого типу особистості.

У психологічній науці під геніальністю розуміють особистісну характеристику людини, найвищий ступінь розвитку її обдарованості, таланту [30]; найвищий ступінь розвитку здібностей, що проявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення у житті суспільства, розвитку літератури, науки і мистецтва [15].

Отже, геніальність людини проявляється у творчій діяльності, результати якої мають соціально-групову і вселюдську значущість. Якісний стрибок у діяльності індивіда, що підносить його творчість на рівень геніальності, настає внаслідок величезного напруження всіх фізичних і нервово-психічних зусиль у поєднанні з об'єктивними потребами і закономірностями розвитку історичної практики певного класу, народу. Тобто загальною тенденцією у дослідженні феномена геніальності є думка про те, що сутність генія неможливо зрозуміти, якщо ігнорувати продукти його творчості, а також епоху, в яку він жив і творив.

Американський учений-психолог Р. Ельберт виділив чотири ознаки генія, серед яких:

величезна продуктивність праці;

розробка стрижневої проблеми;

довговічність соціального визнання;

наявність прихильників і послідовників, нерідко після смерті [111].

Із психологічної точки зору (Ю.Д. Бабаєва [10], Д.Б. Богоявленська [15], Ж. Брюно [20], Л.С. Виготський [27], Г.С. Костюк [53], В.А. Моляко [70], В.В. Москаленко [71], Я.А. Пономарьов [89] та ін.) творчий процес генія принципово не відрізняється від творчого процесу інших обдарованих людей. Відмінність геніальної людини від талановитої полягає у більшій суспільній значимості діяльності генія, який створює нову епоху у своїй сфері діяльності.

Наступним за термінами «геній» і «геніальність» широко розповсюдженим є поняття «талант» (від грецького - терези). Талантом називають високий ступінь розвитку здібностей, а геніальністю - вищий ступінь прояву таланту. Отже, геніальність є талантом найвищого рівня. Талант у свою чергу, є обов'язковою підструктурою геніальності [44].

У психології талант визначають як:

- природний хист, обдарованість, вища здібність людини до певного виду діяльності - творчої, наукової, політичної, виробничої (Л.С. Виготський [27], В.А. Моляко [70] та ін.);

- видатні здібності в одній або кількох галузях діяльності (Ю.З. Гільбух [28], О.І. Кульчицька [58] та ін.);

- здібності, які виявляються у суспільно визнаних здобутках (Ю.Д.Бабаєва [10], Л.І. Божович [18] та ін.).

Деякі сучасні дослідники, зокрема Є. Рапацевич, стверджують, що талант не стільки наукове, скільки побутове поняття, оскільки не існує теорії і методів діагностики талановитості. В його дослідженнях поняття «талант» вживається або як синонім «обдарованості» - високий рівень розвитку здібностей, який проявляється у творчих досягненнях; або як соціальна характеристика людини, що зробила значний внесок у розвиток культури, промисловості тощо (тобто, поняття близьке до терміну «геніальність») [15].

Сучасна педагогіка (О.Є. Антонова [8], Д.Б. Богоявленська [27], Ж.Брюно [220], Л.І. Васильченко [21], І. Волощук [26], А.М. Матюшкін [69], А.І. Савенков [97] та ін.) під талантом розуміє якісно вищий рівень здібностей особистості.

Передумовою розвитку таланту є задатки людини, які можуть перетворюватися на реальність за наявності сприятливих соціальних чинників. На думку С. Гончаренка [30], талант - це поєднання певного ступеня генетично зумовленої обдарованості з працею [30].

Широке використання у науковій літературі терміна «обдарованість» пов'язано з періодом утвердження педагогіки, а потім і психології як самостійних наук. Коренем слова «обдарованість» є «дар», природно, що одним із найважливіших питань, яке хвилювало вчених протягом багатьох століть, була проблема походження цього дару. Серед найбільш розповсюджених і загальноприйнятих теоретичних підходів до причин та чинників обдарованості можна навести наступні:

 

Останнє оновлення (Неділя, 11 березня 2012, 10:06)