ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГА

Рейтинг Користувача: / 3
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота містить 45 сторінок, список використаних джерел нараховує 41 джерело. В додатках наведено основні функції комунікації педагога; моделі педагогічного спілкування (за М. Таленом); тестовий матеріал до діагностичних методик.

_________________________________________________________________________

“Слово — найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок — зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і зародити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі...” (В.Сухомлинський)

________________________________________________________________________

В роботі розкрито теоретичні засади мовленевої комунікації педагога як важливої складової процесу педагогічного спілкування. Наведено діагностичні методики дослідження особливостей мовленевої комунікації педагога. Об‘єкт дослідження: особливості спілкування педагога. Предмет: мовленнєва комунікація педагога. Мета: вивчити особливості мовленнєвої комунікації педагога.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГА

1.1. Особливості комунікативної сторони педагогічного спілкування

1.2. Мова як засіб комунікації

1.3. Специфіка мовленнєвої комунікації педагога

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕННЄВОЇ

КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГА

2.1. Огляд і вибір методик дослідження

2.2. Діагностика ефективності педагогічної комунікації (за О. Леонтьєвим)

2.3. Діагностика стилів педагогічного спілкування

2.4. Оцінка рівня комунікативності вчителя (за В.Ф. Ряховським)

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГА

В значній мірі успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня культури професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії педагога, психолога, соціального працівника. Що стосується вітчизняної науки, то проблема спілкування почала досліджуватися ще в 20-тi роки, але спочатку в досить вузькому науковому просторі — лiнгвiстицi, естетиці. Розвиток в 60-тi роки соціальної психології дав поштовх i до нових досліджень різних аспектів проблеми спілкування.

 

1.1. Особливості комунікативної сторони педагогічного спілкування

Професійно-педагогічне спілкування ґрунтується на основних засадах спілкування, розроблених в соціальній психології та на специфіці педагогічної діяльності і взаємодії. Отже, дана проблема широко вивчається в соціальній та педагогічній психології, риториці.

Спілкування є необхідною умовою всякої спільної діяльності і є процесом встановлення і розвитку контакту між людьми, обміну інформацією, сприйняття учасниками спілкування один одного і їх взаємодії [35]. Такий підхід до розуміння спілкування як предмету соціальної психолгії був вперше сформульований Б.Д Паригіним [35]. Він виділяє в структурі спілкування три складові: комунікативну, перцептивну і інтерактивну.

В.Н. Панферов характеризує комунікацію як смислову сторону спілкування. Дії, орієнтовані на їх смислове сприйняття іншими людьми, називаються комунікативними [2].

Процес людської комунікації у ряді систем соціально-психологічного знання вивчається через теорію інформації (К.Шеннон і В.Уівер) [40]. Такий підхід до комунікації є доцільним і процесі вивчення педагогічної комунікації. Об'єктом досліджень представниками такого підходу є передача повідомлень між педагогом і учнем.

Проте такий підхід не можна розглядати як методологічно коректний, бо в ньому опускаються деякі найважливіші характеристики саме людської комунікації [4]. Представники вітчизняної школи соціальної психології (Г.М. Андрєєва, О.О. Бодалов, О.О. Брудний, В.А. Горяніна, В.В. Москаленко, Л.Є. Орбан-Лембрик, Г.Г. Почепцов, В.О. Семіченко О.Л. Журавльов і ін.) використовують діяльнісний підхід до комунікативної сторони спілкування. Виникає другий напрям досліджень, основним предметом якого є аналіз соціально організованих умов для циркуляції інформації між членами конкретної соціальної групи або в міжособистісних взаємодіях. Основні дослідження в цій області були виконані І. Гофманом [32].

Дослідники проблем педагогічної психології: Абрамович С.Д., Волкова Н.П., Зимня І.А., Кан-Калик В.О., Котова І.Б., Мусатов С., використовують даний підхід для характеристики особливості комунікативної сторони педагогічного спілкування.

Н.П. Волкова визначає професійно-педагогічну комунікацію як систему безпосередніх чи опосередкованих зв'язків, взаємодій педагога, що реалізуються за допомогою вербальних і невербальних засобів, засобів комп'ютерної комунікації з метою взаємообміну інформацією, моделювання й управління процесом комунікації, регулювання педагогічних відносин [8].

Суб'єкт професійно-педагогічної комунікації є носієм активного, діяльного, творчого начала, комунікативно освіченою особистістю, здатною свідомо планувати й організовувати власну комунікативну діяльність, впливати на партнера, сприймати, аналізувати, оцінювати інформаційний, емоційний та інтелектуальний зміст його висловлювань, психофізіологічні й енергетичні стани, має розвинений емоційний інтелект, володіє комунікативними уміннями, навичками, досвідом.

Провідним суб'єктом професійно-педагогічної комунікації є учитель, комунікативна, діяльність якого має бути спрямована на виконання соціального замовлення — формування гармонійно розвиненої особистості. Цього він може досягти, усвідомлюючи унікальність і неповторність людини як індивідуальності, враховуючи динамічність змін, що відбуваються з нею, розуміючи складність і неоднозначність процесу розвитку, вміючи бачити віддалені перспективи взаємодії, вселяючи тим, із ким спілкується, впевненість в успішному оволодінні знаннями, правильному особистісному зростанні. Вчитель має усвідомлювати, що головна відповідальність за успіх комунікації покладена саме на нього як фахівця, який може і повинен знайти вихід із будь-якої комунікативної ситуації.

Суб'єктом комунікації є і соціальна група, яка, взаємодіючи із суб'єктами зовнішнього середовища, впливає на поведінку і спілкування кожного причетного до неї індивіда [31].

Об'єкт професійно-педагогічної комунікації становить спільна діяльність суб'єктів комунікації, результатом якої є поглиблення їх інформованості, підвищення якості комунікативної діяльності, розвиток комунікативних умінь, збагачення комунікативного досвіду [8].

Важливим компонентом професійно-педагогічної, як і будь-якої іншої, комунікації є інформаційний потік — рух у певному середовищі даних (інформації), структурованих на підставі змістово-цільового взаємозв'язку та впорядкованості, спрямованих від джерела до суб'єкта-користувача 29.

Модель процесу взаємообміну інформацією (комунікації), його складники та взаємозв'язки між ними представлено на рис. 1.1. [2].

 

Останнє оновлення (П'ятниця, 21 жовтня 2011, 09:44)