СТАНОВЛЕННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В УМОВАХ ОБМЕЖЕНОСТІ СВІТУ НЕПОВНОСПРАВНОЇ ДИТИНИ

Рейтинг Користувача: / 12
НайгіршеНайкраще 
Курсові

В роботі розкрито психологічні та соціально-педагогічні засади формування життєвої компетентності неповносправних дітей. Більш детально охарактеризовано методику проведення занять з формування життєвої компетентності розумововідсталих дітей  дошкільного віку.

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І.
Психолого-педагогічні засади формування життєвої компетентності неповносправних дітей
1.1. Поняття життєвої компетентності як основа розвитку особистості дитини
1.2. Психофізіологічні особливості неповносправної дитини і формування специфічного життєвого світу дитини
1.3. Принципи волонтерської роботи по формуванню життєвої компетентності з неповносправними дітьми  та їх сім’ями
1.4. Шляхи формування життєвої компетентності в умовах обмеженості світу
РОЗДІЛ ІІ. Методика проведення занять по формування життєвої компетентності розумово відсталих дітей дошкільного віку
2.1. Поняття розумової вiдсталостi та сучасні заклади реабілітації розумово відсталих дітей
2.2. Загальна характеристика програми волонтерської роботи по формуванню життєвої компетентності розумово відсталих дітей дошкільного віку
2.3. Аналіз результатів спостереження за ігровою діяльністю розумово відсталих дітей
2.4. Методика проведення занять на підняття рівня життєвої компетентності розумово відсталих дітей дошкільного віку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

 

РОЗДІЛ І. Психолого-педагогічні засади формування життєвої компетентності неповносправних дітей

1.1. Поняття життєвої компетентності як основа розвитку особистості дитини

Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних людині для самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими [11, с. 5].
Компетентність – це міра відповідності знань, вмінь та досвіду осіб  певного соціально-професійного статусу реальному рівню складності виконуваних ними завдань і вирішуваних проблем. Крім сугубо професійних знань та навиків вона включає такі якості як ініціатива, співпраця, здатність працювати в групі, комунікативні здібності, вміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію [14, с. 19].
Компетентність означає наявність знань про різні аспекти життя людини, навичок творчого володіння інтелектуальним і фізичним інструментарієм, здатності взаємодіяти з іншими людьми в різних ситуаціях, враховуючи конфліктні ; характеризує повноту, достатність та адекватність здійснюваних дій, що базуються на наявності великих знань та відповідного практичного досвіду [14, с. 27].
Під компетентністю сьогодні розуміється інтегрована характеристика якостей особистості людини і рівня її підготовки до виконання діяльності у певній галузі діяльності.
Компетентність включає когнітивний, емоційно-вольовий, комунікативний компоненти [26, с. 34].
Тому, розглядаючи компетентність, важливо враховувати не тільки те, що знає людина і якими методами вона користується, але і те, що рухає її діями, які погляди вона поділяє, як вона реагує на різні ситуації, причому все це розглядається не окремо, а в цілому. Крім цього компетентність - це ситуативна категорія, тому що виражається в готовності до здійснення якої-небудь діяльності в конкретних життєвих ситуаціях. Зовнішня дійсність структурується відповідно до внутрішньої, а внутрішня, у свою чергу, відтворює вплив навколишнього середовища [24, с. 65].
Прояв компетентності можна оцінити тільки на основі сформованої в людини сукупності умінь та її поведінкових реакцій.
Система освіти XXI ст. відповідно до вимог сучасного світу потребує докорінного переосмислення, практичної реалізації базових принципів компетентності. За концепцією ЮНЕСКО поняття компетентність включає в себе: навчитися пізнавати, навчитися працювати, навчитися жити [33, с. 211].
Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що життєва компетентність - поняття не нове. Певний інтерес становить розгляд проблем ключової компетентності з позицій культурно-історичної теорії вищих психічних функцій Л.С.Виготського. За цією теорією, інтелектуальний розвиток індивіда відбувається завдяки оволодінню ним значеннями слів і візуальною символікою, а також процесуально-діяльнісним підходом (С.Л.Рубінштейн, А.В.Брушлинський, Л.А.Венгер), в якому ключовим поняттям є „мислення-здатність", тобто сутністю інтелектуального виховання має бути формування в індивіда здатності розуміти й генерувати нові думки. Досить новим є поняття рефлексивної компетентності, яке визначається в дослідженнях О.А.Поліщук [14, с. 136].
Компетентність передбачає відповідний віку, можливостям та індивідуальній історії життя дитини рівень розвитку особистісних механізмів, зокрема таких, як наслідування, ідентифікація, імітація, емпатія, рефлексія, образ „Я", совість [11, с. 6].
Вагомим чинником формування життєвої компетентності є навчальна діяльність. За умови конструювання цієї діяльності інтенсивно формується теоретичне мислення, що відтворює зміст різноманітних форм суспільної свідомості, вихованості дитини [24, с. 168].
Педагогічні та виховні аспекти усвідомлення учнями суспільного і особистісного змісту навчання, значимості оволодіння загальноосвітніми знаннями, становлення ієрархії інтересів і потреб школярів досліджені  А.Й. Капською, О.В. Безпалько, Ю.В.Васильковою, В.М. Басовою, М. Євтух, І.Д. Звєрєвою.
Життєва компетентність передбачає свідоме і несвідоме ставлення до виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей, вона пов'язана з самовдосконаленням людини. Природно, що формування життєвої компетентності у реальному навчально-виховному процесі з неповносправними дітьми має суперечності, складнощі, засоби, зв’язки. Та за умови достатньої сформованості різноманітних інтересів, знань, вмінь, життєвого досвіду особистості, мотивів на успішність дозволяє неповносправним дітям долучатися з інтересом до навчання, праці та моделювати наслідки власної майбутньої життєтворчості [8, с. 45].
Слід більш детально зупинитися на розгляді окремих сторін компетентності: у спілкуванні, інтелектуальна компетентність, соціально – психологічна компетентність та ін.
Критерії комунікативної компетентності вперше були сформульовані Т. Гордоном. Він визначив її як уміння вийти з будь-якої ситуації, не загубивши внутрішньої волі і водночас не давши втратити її партнерові по спілкуванню. Таким чином, критерієм компетентності є партнерська позиція в спілкуванні або "на рівних" (на відміну від "прибудови зверху" або "прибудови знизу"). У працях Ю.Ємельянова, Л.Петровської та ін. під комунікативною компетентністю розуміється "здатність установлювати і підтримувати необхідні контакти з людьми. До складу компетентності включають певну...

Останнє оновлення (Субота, 10 вересня 2011, 13:20)