ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ

Рейтинг Користувача: / 21
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота вміщує 42 сотрінки, список використаних джерел нараховує 45 джерел, в додатках наведено фрагменти поезії з омонімічною римою та список скорочень, що використовується в роботі.


 

Наприклад:

 

Грицю вже не до коси: 

Виплив човен з-за коси,

В нім русявих дві коси.

Батько сердиться: “Коси!

В човна очі не коси!”

***

“Лукаш: Ой, скажи, дай пораду,

Як прожити без долі?

Доля: Як одрізана гілка,

Що валяється долі!

 


В роботі розкрито теоретичні основи омонімії в сучасній українській мові, види омонімів та шляхи виникнення омонемії. проаналізовано стилістичну роль омонімів в поетичній мові та лексичні особивості омонімії поетичних творів. Об’єкт дослідження: лексичні засоби української поезії. Предмет: використання явища лексичної омонімії в українській поезії. Мета: дослідити стилістичні можливості використання лексичних омонімів в поетичній мові. Робота грунтується на дослідженнях мовознавців:  С. І. Дорошенко, О.О. Потебня, Л.В. Щерба, О.І. Смирницький, О.С. Ахманова, В.І. Абаєв, В.В. Виноградов, Д.М. Шмелюва, Л.А. Булаховський, Л. Лисиченко, Г. Мукан, Л. Полюга, Н. Клименко, О. Демська, Ю. Леденьова, І.І. Ковалик, М.П. Кочерган, Л. Кравець, О.П.Кушлик, О.О. Реформатський, О.О. Тараненко, О. О. Шипнівська та ін..

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ  МОВІ

1.1. Проблема омонімії в мовознавстві

1.2. Види лексичних омонімів

1.3. Шляхи виникнення омонімії

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ

2.1. Стилістична роль омонімів в поетичній мові

2.2. Аналіз лексичних особливостей омонімії поетичних творів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ


1.1. Проблема омонімії в мовознавстві

Омонімія – це звуковий збіг двох і більше мовних одиниць [17].

Увагу дослідників спочатку привернула до себе омонімія слів, тому спочатку усі явища цього роду розглядалися в лексикології.  В процесі поглибленого вивчення омонімії виникає думка (В.В. Виноградов), що це явище досить широке і властиве усім рівням мовної структури, одиниці яких є двосторонніми, тобто складаються із звучання і значення: морфеми, слова, словосполучення – вільні  і фразеологічні, синтаксичні конструкції. Так, В.В. Виноградов протиставляє 2 типи омонімів: лексичні омоніми (є предметом лексикології) та суміжні явища (інші типи омонімії) [17].

Сьогодні проблема омонімії цікавить багатьох іноземних та вітчизняних мовознавців. Одним із перших факт існування міжмовної омонімії у слов’янських мовах визнав корифей українського перекладознавства М.Рильський [14]. Вагомий внесок в дослідження проблем омонімії внесли російські дослідники О.Реформатський [30] та О.Ахманова [3]. Проблемами омонімії займалися також чеські та словацькі лінгвісти М.Форман, В.Шмілауер, Л.Дюрович, Ш.Пеціар, М.Тєшітелова, Е.Пауліни, В.Бланар та ін. [14].

Деякі дослідники схильні вважати омонімію явищем небажаним у мові, таким,  що суперечить диференціюючій тенденції в словниковому складі мови й цим утруднює спілкування [30].

Л.А. Булаховський [8] цілком обґрунтовано писав з цього приводу, що омоніми «не стоять серйозно на заваді точному розумінню будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки насамперед і взагалі — виразним контекстом» [8].

Сучасні дослідники схиляються до думки, що омонімія – це один з важливих проявів дії закону економії у мові і, за влучним зауваженням Н.Клименко, «шлях заощадливого і більш гнучкого використання власних мовних засобів» [21].

В україністиці явище омонімії було і є центром наукових зацікавлень лінгвістів:  М.Демський, В.Кононенко, М.Муравицька, Л.О.Паламарчук [11], М.Кочерган, І.Олійник та ін.. Абсолютна більшість науковців – Л.Лисиченко [23], Г.Мукан, Л.Полюга, Н.Клименко, О.Демська [11] та ін.. – аналізує й описує саме лексичну омонімію з усіма її властивостями і проблемами. При цьому з особливою увагою висвітлюють питання розмежування омонімії та полісемії, пов’язане з характером відповідно міжслівних і внутрішньослівних лексико-семантичних відношень у словах з однаковим звучанням і написанням.

Справді, із зовнішнього погляду омонімія подібна до полісемії. Один з підходів до омонімії (О.О. Потебня, Л.В. Щерба) полягає в тому, що кожному новому значенню відповідає нове слово, тобто взагалі заперечується існування явища багатозначності слова [23].

Цей погляд не приймається сучасними мовознавцями. Дослідження полісемії і омонімії як двох різних явищ проводилося О.І. Смирницьким, О.С.Ахмановою [3], В.І.Абаєвим [1], В.В. Виноградовим та ін..

У мовознавчій науці, як і в лексикографічній практиці досі ще остаточно не вироблені об'єктивні критерії для розмежування явища омоніми і полісемії. Одні вченні вважають, що омоніми й багатозначні слова можна розмежувати за допомогою підстановки відповідних синонімів, інші - виявлення в них різних словотворчих можливостей або належність їх до різних семантичних груп; дехто критерієм розмежування омонімії і полісемії вважає особливості морфологічних ознак відповідних слів та їх синтаксичних зв'язків з іншими словами [35].

Ю.Леденьовою розроблено загальну систему критерії розрізнення омонімійних і полісемічних явищ в українській мові:

1) наявність різних синонімних рядів у компонентах омонімної пари; 2) зміщення категорійно-семантичного значення у бік неповнозначного слова; 3) зміни на морфологічному рівні; 4) характер структурно-граматичного, передусім синтаксичного, оточення досліджуваного слова; 5) позиційне закріплення у межах наведеної синтаксичної конструкції; 6) зміна синтаксичної ролі слова; 7) явище функціональної фразеологізації,  8) зміна якісної ролі слів на основних рівнях граматики; 10) перетворення на засоби конструктивного оформлення певних аналітичних форм повнозначних слів, синтаксичних зв’язків, семантико-стилістичних відношень [21].

За своїм змістом явище омонімії суттєво відрізняється від полісемії. Кожне переносне значення полісемантичного слова обов'язково пов'язане з його первинним значенням, напр., слово пропускати в словосполученнях пропускати воду через фільтр, пропускати старших уперед, пропускати зупинку, пропускати м'яч у ворота, пропускати літеру і под. виступає з різними значеннями, але незважаючи на це, семантична єдність цього слова не порушується (всі його значення об’єднуються навколо первинного — дати змогу пройти). Ті слова, що перебувають в омонімічних відношеннях, семантичної спільності не мають, напр.: балка — улоговина і балка —дерев'яний або залізний брус. Звуковий збіг цих, різних за значенням, слів стався до певної міри випадково.

Таким чином, полісемія - це тотожність слова при наявності в нього двох або більше виразно відмінних значень, а омонімія - це зовнішній збіг за звуковою оболонкою двох або більше різних слів [3].

До полісемантичних належать слова, до різних значень яких можна добрати той самий синонім; напр., до прикметника ...

 

 

 

Останнє оновлення (Субота, 08 жовтня 2011, 09:39)