КОНОТАЦІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ ОМОНІМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТ.

Рейтинг Користувача: / 3
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота викладена на 43 сторінках друкованого тексту, список використаних джерел налічує 46 джерел, в додатку наведено приклади поезій з використанням омонімів.
В роботі розкрито теоретичні основи омонімії в сучасній українській мові, види омонімів та шляхи виникнення омонемії. Проаналізовано поняття конотації та конотативні властивості омонімів в українській поезії ХХ ст. на прикладі творів таких митців як М. Вінграновський, Л.Костенко, Д.Павличко, О.Різніченко та ін. . 
Об’єкт: конотація та лексико-стилістичні засоби української поезії. Предмет: конотативні властивості омонімії в українській поезії ХХ століття.Мета: дослідити конотативні можливості використання омонімів в творчості українських поетів ХХ століття:  Робота грунтується на дослідженнях мовознавців:  С. І. Дорошенко, О.О. Потебня, Л.В. Щерба, О.І. Смирницький, О.С. Ахманова, В.І. Абаєв, В.В. Виноградов, Д.М. Шмелюва, Л.А. Булаховський, Л. Лисиченко, Г. Мукан, Л. Полюга, Н. Клименко, О. Демська, Ю. Леденьова, І.І. Ковалик, М.П. Кочерган, Л. Кравець, О.П.Кушлик, О.О. Реформатський, О.О. Тараненко, О. О. Шипнівська та ін..


ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1. Проблема омонімії в мовознавстві
1.2. Види лексичних омонімів
1.3. Шляхи виникнення омонімії
РОЗДІЛ 2 КОНОТАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТ.
2.1. Поняття конотації та особливості конотації омонімів
2.2. Семантико-стилістична роль та конотативні властивості омонімів в поетичній мові ХХ століття
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК


РОЗДІЛ 2. КОНОТАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТ.

2.1. Поняття конотації та особливості конотації омонімів
Конотація (лат. сum, соn — разом, notare — відмічати, позначати) — додаткове до основного, денотативного (денотат), значення знака, що містить інформацію про експресивну силу та оцінну вартість даного знака, а також емоції та волевиявлення, що супроводжують його використання. Термін конотація виник ще у схоластичній логіці. З XVII ст. він став вживатись у мовознавстві, а з кінця XIX ст. набув сучасного значення. Здебільшого термін конотація, або " конотативне значення" вживають щодо лексико-семантичних значень мовних та мовленнєвих одиниць. Проте в окремих працях конотативність приписується як лексичним, так і граматичним значенням [23]. 
Наприклад, конотативними вважаються значення слів із пестливо-зменшувальною (демінутивною) та згрубіло-збільшувальною (аугментативною) семантикою: "хлопчик", "матуся", "зелененький", "питоньки", "ручище", "чорнющий" тощо [26]. 
Такі слова вживаються і для передачі емоційного настрою мовця, і для вираження ним своєї оцінки предмета, явища, якості чи дії, про які йдеться. Конотативні значення можуть бути мовними (тобто закладеними у семантиці мовної одиниці) і мовленнєвими (тобто виникати у разі специфічного, невластивого використання тієї чи іншої одиниці у мовленні). Тому відрізняють випадки використання авторами художніх творів мовних засобів вираження конотації від випадків власне авторських конотацій, залежних від контекстуального оточення та неясно виражених. Таке трапляється у сатиричних та алегоричних творах, де автор з різних причин частково приховує своє ставлення до описуваних персонажів та подій [23]. 
Конотативне значення може виражатися найрізноманітнішими способами: 
- словотвірними (за допомогою суфіксів, префіксів, контамінованих, скорочених, складних форм тощо), 
- лексичними (за допомогою слів, вжитих у "невластивій" функції, тобто тропів), 
- граматичними (вживання одних морфологічних та синтаксичних форм замість інших), 
- фонетичними та графічними (евфонія, специфічне написання художнього тексту та подібне) [43]. 
Оскільки головне завдання мистецтва — осягнення світу через його емоційно-естетичне переживання, наявність конотативної семантики стає ключовою, необхідною у художньому творі [26]. 
Конотація, так само як і денотативне значення, є культурно-історичним та якоюсь мірою психосоціальним явищем. Вона змінюється із зміною культурного тла, може бути різною у різних культурно-соціальних середовищах, іноді мати індивідуально-психологічну специфіку, бути специфічно значущою для конкретного автора твору. Слова з конотативним значенням не слід сплутувати з розмовною лексикою та просторіччям, які у межах своєї сфери функціонування можуть і не бути конотативно-валентними, але, вжиті у художньому творі, привносять додатковий відтінок стилізації чи експресивно-емоційному забарвленню [23]. 
В українській поетичній мові яскрава фонетична конотація може бути змодельована в результаті свідомої гри звуками, що, у свою чергу, породжує особливу увагу до семантичних та емотивних нюансів лінгвістичних одиниць вищих рівнів – морфем та лексем. Зрештою, сама поетична форма художнього типу комунікації як стилістичний феномен є вже своєрідною грою [36].
В україністиці гра структурними елементами слова як семантико-стилістичне явище досліджена на рівні функціонування лексем (О. Тараненко), морфем (О. Тимчук) та на матеріалі західнополіських говірок (Г. Аркушин). 
За визначенням О. Тараненка, гра слів – це використання звукової, лексичної, граматичної форми мовних одиниць (слів, їх окремих значень та частин, фразеологічних одиниць, синтаксичних конструкцій і т. ін.) для створення певних фонетико- та семантико-стилістичних явищ, що ґрунтуються на зіставленні й переосмисленні, обігруванні близькозвучних або однозвучних одиниць з різними значеннями [36]. 
Отже, більшість дослідників (Л.А. Булаховський [8], І.К. Білодід [34], С.І. Дорошенко [13], М.П. Кочерган [18], Л.М. Новиченко [6], С. Привалова [28], О. Тараненко [36] А. Ткаченко [40], М.М. Шаїнський [46] та ін.) відзначають важливу стилістичну та конотаційну роль омонімів в художній мові.
В омонімічних утвореннях, як лінгвістичних одиницях (включаючи сюди всі їх різновиди, не лише лексичні омоніми), закладені великі зображувально-виражальні можливості вже в силу їх антонімічної суті: адже це слова однакові (за звучанням), а в той же час і різні (за семантикою). Цим «протиріччям» форми і змісту омонімія в усіх її видах постійно приваблює художників слова. Саме тому омоніми, омоформи і омофони (інколи також омограми і пароніми) — один з найбільш часто вживаних засобів словесної гри, створення каламбурів і різних стилістичних ефектів» [46].
Гра слів, яка ґрунтується на навмисному зіставленні мовних одиниць із подібним чи тотожним звучанням, але різним значенням чи вживанням, належить до досить поширених семантико-стилістичних явищ мови. Це явище включає в себе як родовий ряд вужчих за функціональним діапазоном стилістичних засобів, серед яких найчастіше виступають різноманітні звукові повтори (у фонетиці) та каламбур – різновид гри слів, що полягає у створенні комічного (гумористичного або сатиричного) ефекту (серед одиниць тих мовних рівнів, що ...

 

Останнє оновлення (Вівторок, 28 серпня 2012, 11:53)