КОНОТАЦІЯ ШУМНИХ ПРИГОЛОСНИХ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТ.(БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА)

Рейтинг Користувача: / 1
НайгіршеНайкраще 
Курсові

 

Робота викладена на 61 сторінці друкованого тексту, список використаних джерел налічує 81 джерело.
В бакалаврськів роботі наведено  характеристику шумних приголосних звуків як фонетичного поняття та основні властивості та особливості їх вживання в українській мові; теоретичні основи конотації як проблеми мовознавства; проведено кількісний та якісний аналіз поетичної мови ХХ ст.на прикладі таких досвідчених майстрів слова, як  М.С.Вінграновський, Л.В.Костенко, Д.В.Павличко, В.А.Симоненко, І.Ф.Драч, М. Семенко на предмет конотаційних властивостей дзвінких та глухих приголосних. Об’єкт: конотація в системі поетичного твору.Предмет: конотаційні властивості шумних приголосних в українській поетичній мові ХХ ст.Мета: аналіз конотативного потенціалу використання шумних приголосних в українській поезії ХХ ст. Робота грунтується на дослідженнях В.С.Ващенко,В.Ковальчук, В.В.Коптілова, В.В.Левицького,Н.Ступак, Л. Українець, І.Г. Чередниченко та ін.

Наприклад: у поезії М.Вінграновського “Вже ночі під листопадом ночують” абсолютне відчуття візуальної конкретності створює контекст і, без усякого сумніву, алітерація [з] та [с]: З [з] - 2 [с] Сміється заєць з морквою за вухом, 1 [з] - 2 [с] Зеленим носом ловить сніженя..

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ШУМНИХ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1. Характеристика шумних приголосних звуків як фонетичного поняття
1.2. Основні властивості та особливості вживання шумних приголосних в українській мові
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ КОНОТАЦІЇ ЛЕКСИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ
2.1. Поняття конотація та історія його формування
2.2. Структурні елементи та типи конотації
РОЗДІЛ 3. КОНОТАТИВНІ МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ШУМНИХ ПРИГОЛОСНИХ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТ.
3.1. Фонетичні складові в образній системі поетичного твору поетів ХХ століття
3.2. Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові ХХ ст.
3.3. Конотативний потенціал глухих приголосних верлібру в українській поезії ХХ ст. (на прикладі поезії М. Семенка "Місто")
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


РОЗДІЛ 1
ОСОБЛИВОСТІ ШУМНИХ ЗВУКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

1.1. Характеристика шумних приголосних звуків як фонетичного поняття
Приголосні звуки  – це звуки, основою яких є шуми, що виникають внаслідок проходження видихуваного струменя повітря через певну перепону, утворювану в якому-небудь місці мовного апарату [67, с. 130].
Приголосних звуків в українській мові 32. Така велика кількість приголосних насправді створюється за допомогою м'яких звуків, які на письмі позначаються тією ж буквою, що і твердий звук. М'якість на письмі передається за допомогою м'якого знаку або голосних.
Якість приголосних залежить від умов їх творення. За утворення приголосних видихуваний струмінь повітря (з участю або без участі голосу) зустрічає на своєму шляху перепону, яка являє собою зближення або повне зімкнення активних і пасивних мовних органів. У результаті подолання відповідної перепони виникає характерний шум, що визначає якість того чи іншого приголосного. За утворення приголосних загальне напруження мовних органів відсутнє, воно зосереджене лише в ділянках, що є фокусом творення звука.
В українській мові приголосні класифікуються за такими ознаками: 1) за участю голосу й шуму в їх творенні; 2) за місцем творення (за активним і за пасивним мовним органом); 3) за способом творення; 4) за наявністю або відсутністю помякшення (палаталізації); 5) за наявністю або відсутністю носового забарвлення (назалізації) (таблиця 1.1.). [50, с. 16]
Таблиця 1.1.
Звуки української мови



Більш детально зупинимося на класифікації приголосних за участю голосу й шуму, згідно якої вони поділяють на сонорні й шумні [67, 131].
Акустичні особливості приголосних звуків, як правило, залежать від артикуляційних умов їх творення. До них відносяться голос та шум. 
Голос – звуковий потік, що утворюється в гортані завдяки періодичним коливанням голосових зв’язок при проходженні через них повітряного струменя [6, с. 96]. Якщо голосові зв’язки під час артикулювання коливаються, то вимовляються дзвінкі приголосні; якщо ж голосові зв’язки перебувають у ненапруженому стані й не дають голосу, то вимовляються глухі приголосні [67, с. 131]. 
Шум - вияв неперіодичних коливань голосових зв’язок  - теж належить до особливих акустичних параметрів, здатних експонувати стилістичні властивості консонантів [25, с. 66]. 
Сонорними (лат. sоnоге -- звучно, голосно) називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу, наприклад: [р], [л], [н] тощо. При артикуляції сонорних мовні органи хоча й зближуються в основному таким же способом, як і при творенні шумних приголосних, проте щілина при цьому утворюється досить широка, і повітряний струмінь, проходячи крізь неї, не створює сильного шуму, властивого шумним приголосним (/м/, /в/, /р/, /р?/, /л/, /л?/, /н/, /н?/, /й/) [35, с. 52]. Сонорні приголосні за способом творення можуть бути зімкнені носові, щілинні і дрижачі. Сонорні щілинні різні за характером і місцем утворення щілини й поділяються на серединні і бокові [47, с. 34].
Шумними називаються приголосні, що складаються з голосового тону (або голосу) й шуму з перевагою шуму або з одного тільки шуму, чітко локалізованого [67, с. 133].
У сучасній українській літературній мові М.А. Жовтобрюх [28], В.В. Лобода [50], Л.І. Прокопова [67], Н.І. Тоцька [75] та інші мовознавці традиційно виділяють одинадцять дзвінких приголосних фонем (/б/, /д/, /д?/, /г/, /ґ/, /ж/, /з/, /з?/, /дз/, /дз?/, /дж/) та дванадцять глухих приголосних фонем (/п/, /ф/,/ т/,/т'/, /с/, /с'/, /ц/, /ц'/,/ш/, /ч/, /х/, /к/). 
Коли повітряний струмінь, утворивши голосовий тон, зустрічає в ротовій порожнині щілину або зімкнення, виникають дзвінкі приголосні. Коли ж повітря вільно проходить у надгортанні порожнини через достатньо розкриту голосову щілину й зустрічає в порожнині рота або глотки вузьку щілину чи повне зімкнення, де утворюються специфічні для кожного приголосного шуми, виникають глухі приголосні [50, с. 19].
Класифікація приголосних за способом творення шуму враховує характер перепони, що утворюється між активними й пасивними мовними органами. За способом творення шумні приголосні поділяють на зімкнені ротові й щілинні [28, с. 93].
Також приголосні розрізняють за наявністю або відсутністю палаталізації (або за твердістю і мякістю). Палаталізація звуків, або помякшення, виникає внаслідок додаткового підняття передньої і середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція наближається до артикуляції голосного [і]. Коли до основної артикуляції приголосних приєднується додаткова і - подібна артикуляція, то об’єм ...

 

Останнє оновлення (Вівторок, 28 серпня 2012, 09:30)