ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ В ОПОВІДАННЯХ ІВАНА ФРАНКА

Рейтинг Користувача: / 28
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Курсова робота містить 33 сторінки, список використаних джерел нараховує  32 джерела.

В роботі охарактеризовано поняття та теоретичні особливості таких літературних  жанрів як прислів'я та приказки, їх класицікацію, особливості використання в літературних творах. Більш детально охарактеризовано прислів'я та приказки як художній засіб оповідань І. Франка. Об’єкт дослідження: мала проза Івана Франка. Предмет: використання прислів’їв та приказок у оповіданнях Івана Франка. Мета: дослідити особливості використання прислів’в та приказок у оповіданнях Івана Франка. Дослідження творчості Івана Франка займалася велика кількість вчених: Ю.Л. Булаховська, О. Вищневська, Л.А. Вєдiна В. Давидюк В.С. Дроб’язко, М.Л. Гончарук, В.Н. Климчук, Т.А. Космеда, О.В. Мишанич, Ф.П. Погребенник, О.А. Сербенська, І. Ціхоцький, А.М. Халімончук та ін., але в літературознавстві не досліджено проблему використання прислів’їв та приказок у оповіданнях Франка, що і зумовило вибір теми дослідження.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Н-д:  Обійдеться циганське весілля без марципанів

(І.Франко «Домашній промисел»)

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРИСЛІВ’ЇВ ТА ПРИКАЗОК ЯК СКЛАДОВИХ ПАРЕМІОГРАФІЇ

1.1. Поняття прислів’я та приказки, історія їх збирання та дослідження

1.2. Жанрові особливості прислів’їв та приказок

1.3. Тематика і класифікація прислів’їв та приказок

1.4. Використання прислів’їв та приказок у літературних творах

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ ПРИПОВІДОК У ОПОВІДАННЯХ ІВАНА ФРАНКА

2.1. Мовностилістичні особливості оповідань Івана Франка

2.2. Прислів’я та приказки як художній засіб у оповіданнях І.Франка про життя галицького селянства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРИСЛІВ’ЇВ ТА ПРИКАЗОК ЯК СКЛАДОВИХ ПАРЕМІОГРАФІЇ


1.1. Поняття прислів’я та приказки, історія їх збирання та дослідження

Дослідники (фольклористи, мовознавці) запропонували чимало визначень, систематизацій, класифікацій прислів’їв та приказок. В сучасній науці паралельно із термінами «прислів'я» і «приказка» на означення жанру вживається термін «паремія» (від гр. paroimia – притча).

Пареміографія (за М. Лановик та З. Лановик)– це частина фольклору, яка об'єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів'я, приказки (приповідки) та їх жанрові різновиди – вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости. Це – словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше [8].

Паремія  (грец. рareimia – прислів'я) або провербіум (лат. – приказка, прислів'я) (за Л. Волковою) – видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування (прислів'я, приказки). Часом пареміями звуть також інші малі жанри фольклорної прози: загадки, заклики, зичення, прикмети, примівки, прокляття, скоромовки [9].

Прислів'я і приказки (за М. Лановик та З. Лановик) – це стійкі афористичні вислови, що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т.п. у їх характерних і специфічних ознаках. Узяті з різних джерел народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю вислову і загущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід'ємний пласт народної філософії – скарбницю мудрості [8].

Прислів'я та приказки як різновиди одного жанру між собою тісно поєднані, тому в збірках вони подаються разом. Проте між ними є й певні відмінності. Славетний В.Даль навів образну народну дефініцію жанрів, у якій чітко підкреслюється різниця між ними: “Приказка, за народним визначенням, – це квітка, а прислів’я – ягідка” [10].

Прислів'я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості. Відмінність між ними полягає, головним чином, в тому, що прислів'я висловлюють більш повні твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а приказка – лише натяк на висновок… Приказка може перетворитись на прислів'я, коли міркування, дане натяком, набуде розширеності, узагальненості ( П.Попов) [16].

Так, за М. Дмитренком [13], прислів’я – жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні. приказка – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні [13].

Прислів'я досить стійкі, менше від інших жанрів піддаються варіантності. Основою цього є той факт, що вони правдиво відтворюють життєві спостереження і дають оцінку певним явищам. Стійкість підсилюється і тим, що прислів'я є творами афористичними і легко запам'ятовуються. Характерна ознака прислів'їв та приказок виявляється в можливості передавати загальне в конкретному (М. Грицай) [20].

На відміну від прислів'я приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду. Вона переважно є неповним реченням або частиною речення (Л. Волкова) [9].

Приклади прислів’їв: “Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш”, “Собака на сіні: і сам не гам, і комусь не дам”, “Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько”. З перших двох прислів’їв утворюються приказки, самостійні образні вислови констатуючого характеру, з натяком на висновок: “Рідна мова – не полова”, “Собака на сіні”. Із третього прислів’я шляхом усічення приказки не вийде, бо вислів “шануй батька й неньку” – добра моральна настанова без відповідних ознак жанру приказки [13].

Приклади приказок: “Правда очі коле”, “У страху великі очі”, “Ото велике цабе!”, “Дожився до ручки”, “Він тертий калач”, “Грушка-минушка” [12]. Відома приказка “рука руку миє” має характер констатації, усталену, але відкриту форму. Для утворення на основі приказки твору іншого жанру – прислів’я – додається ще частина, вислів стає замкненим, завершеним, набирає узагальнюючої сили висновку (іноді – народного вироку): “Рука руку миє – і обидві чорні” [13].

Прислів’я та приказки дослідники називають ще приповідками, примовками. Краса і сила примовок – у закладеній в них споконвічній мудрості народу. Вони становлять своєрідний неписаний звід етичних законів, яких потрібно дотримуватися у житті. Зміст примовок рідше констатує якийсь факт, здебільшого він схвалює, чи засуджує, або застерігає вді нерозумних вчинків: примовки завжди повчають, причому їхній виховний сенс не підлягає сумніву, бо велика наука цих повчань пдтверджена досвідом віків, авторитетом минулих поколінь [10].

В.П. Анікін [1] влучно передає тематичну змістовність і широту цього стислого жанру: «Прислів’я гніваються, печаляться, сміються, беруть на кпини, веселяться, плачуть, зітхають, стогнуть, кричать, жартують, дотинають, лякають, остерігають, вчать, обурюють – словом, відображають тільки ж почуттів, скільки їх у народу – творця прислів’їв» [1].

З плином часу прислів'я та приказки змінювались, ...

 

Останнє оновлення (Середа, 19 жовтня 2011, 19:15)