РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ФУНКЦІЙНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ПОСЕСИВНОСТІ В ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ЛІНИ КОСТЕНКО (Дипломна робота)

Рейтинг Користувача: / 1
НайгіршеНайкраще 
Курсові

Робота викладена в обсязі 82 сторінок, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який налічує 61 джерело та додатку, який вміщує приклади посесивності у поезії Ліни Костенко.

Реалізовано спробу системного аналізу функціонально-семантичної категорії посесивності, визначається статус ФСП посесивності та особливості функціонування одиниць різних рівнів мови (особливості побудови посесивних конструкцій, дається характеристика присвійних прикметників як компонентів посесивних конструкцій, а також конструкцій з іменником у формі родового і давального відмінків, аналізуються присвійні займенники), що репрезентують посесивні конструкції у творчості Ліни Костенко. Мета: розглянути функціонально-семантичну категорію посесивності в поезії Ліни Костенко. Об’єкт — це ФСП посесивності в сучасній українській літературній мові. Предметом дослідження є посесивні конструкції в сучасній українській мові на прикладі поезії ліни Костенко. Робота грунтується на дослідженнях Й. Андерша, Є. Тимченка, О. Синявського, І. Слинька, М. Затовканюка, Н. Гуйванюк, І. Вихованця, А. Грищенка, К. Городенської, А. Загнітка, Н. Клименко, О. Бондарка, В. Кодухова, А. Наркевича, К. Писаркової, В. Плунгяна та ін. та власному аналізі поезії Ліни Костенко.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ПОСЕСИВНОСТІ

1.1. Поняття ФСП посесивності

1.2. Атрибутивний центр ФСП посесивності в сучасній українській

літературній мові

1.3. Предикативний центр ФСП посесивності в сучасній українській літературній мові

РОЗДІЛ 2. СЕМЕНТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОСЕСИВНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

2.1. Присвійні прикметники як компоненти посесивних конструкцій

2.2. Присвійні займенники як складова частина посесивних конструкцій

2.3. Вираження присвійності родовим відмінком

2.4. Конструкції з давальним відмінком належності

2.5. Конструкції з семантикою неорганічної/органічної належності

2.6. Дифузні типи посесивних конструкцій

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ФСП ПОСЕСИВНОСТІ В ІДІОСТИЛІ ЛІНИ КОСТЕНКО

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНАЛЬНО-

СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ПОСЕСИВНОСТІ

1.1. Поняття ФСП посесивності

Українська мова багата на слова та словосполучення, що своєю

семантикою означають приналежність чогось певному власнику.

Категорію, що виражає значення належності, називають категорією

посесивності.

Посесивність (від лат. possessives – який означає належність,

присвійність), присвійність – “лексико-граматичний і словотворчий клас,

що виражає значення володіння когось ким-/чим-небудь або належність

когось/чогось кому-/чому-небудь, наявність когось/чогось у кого-/чого-

небудь” [49, с. 470].

Традиційно категорія посесивності в сучасній лінгвістиці

розглядається як одна із семантико-синтаксичних універсалій, яка

відображає відношення між двома об’єктами зовнішньої реальності. Учені

розуміють посесивність як поле, що містить упорядковані змістові елементи,

співвідносні з формальними засобами вираження (Н.Гуйванюк, В.Топоров).

Основним значенням категорії посесивності є визначення назви об’єкта

через його відношення до певної особи чи предмета: книга Петра, дочка

Свирида, лапа ведмедя [51, с. 388]. У змістовому та формальному аспектах

посесивність пов’язана з такими категоріями, як детермінація,

предикативність, атрибутивність, локативність.

Типовими способами вираження ФСП посесивності є синтаксичні

конструкції різного складу й структури. Для побудови посесивних

синтаксичних конструкцій використовуються засоби різних рівнів мови:

1) лексико-граматичні (присвійні займенники, дієслова “мати”, “бути”,

різноманітні прийменники: мій будинок, свій будинок, У мене є будинок,

Будинок має 5 поверхів, дивитися батьку в обличчя тощо);8

2) словотворчі (суфікси присвійних прикметників, префікси

прикметників, які утворені іменником з прийменником на означення

відсутньої частини цілого, а також інші засоби утворення складних слів із

посесивним значенням: Катрусин чоловік, безрога корова, коротколапий

собака);

3) морфологічні (форми відмінків, насамперед родового й давального, а

також усіх інших відмінків: фірма Михайла, пам’ятник Котляревському,

порізав /свою/ руку, ударився /своєю/ ногою);

4) синтаксичні (моделі комбінування відмінкових форм, прийменників і

порядку слів у складі словосполучення й простого речення, підрядні

означальні речення у складі складнопідрядного: дівчина з довгим волоссям,

жінка у муаровій сукні, потис йому руку, подивився йому в очі, ударив

супротивника в груди, У мене є квартира, Квартира має 4 кімнати, ...машина,

що належить Олексію тощо).

Слід зауважити, що для організації кожної конкретної посесивної

конструкції ми одночасно використовуємо декілька засобів різних мовних

рівнів. Навіть найпростіший випадок створення посесивного

словосполучення з присвійним займенником типу мій будинок вимагає

конкретної лексеми присвійного займенника, синтаксичних засобів її

узгодження у роді, числі й відмінку з іменником – ім’ям об’єкта власності

(мій будинок – моїх будинків, твоя рука – твоїми руками, наша справа –

нашій справі) і синтаксичного правила порядку розташування членів

словосполучення відносно один одного – зазвичай присвійний займенник

знаходиться перед іменником. А для побудови дієслівної конструкції з “мати”

треба використати конкретну лексему мати, форму називного відмінка імені

посесора, форму знахідного відмінка імені об’єкта власності, синтаксичне

узгодження у роді й числі імені посесора з дієсловом мати (Будинок має 5

поверхів, але Ми маємо складне завдання), а також порядок слів у

словосполученні й реченні. У випадку заперечного речення форма відмінка

об’єкта володіння змінюється із знахідного на родовий (Ми маємо складне9

завдання – Ми не маємо складного завдання). Для організації інших

конструкцій, наприклад, дієслівних з давальним посесивним без

прийменника (потис йому руку) і особливо з давальним посесивним і

прийменниковими сполученнями (зазирнув їй в очі) використовується ще

більша кількість різних мовних засобів.

Крім того, слід розрізняти посесивність двох семантичних типів:

конструкції, які передають значення приналежності і конструкції, що

передають значення володіння [31, с. 12-113]. У мові, як зазначає К.

Писаркова, “должен существовать класс средств, называющих отношения (а)

обладания и (б) бытия обладаемым” [41, с. 172].

У першому випадку об’єкт володіння визначається вказівкою на

посесора, ім’я об’єкта володіння є членом, який граматично керує

конструкцією (мій будинок, батькова сестра, будинок Петра, пам’ятник

Гоголю). Різновид цього типу посесивних відношень передається за

допомогою давального посесивного й знахідного посесивного у дієслівно-

іменних словосполученнях (потис йому руку, гладив дівчину по волоссю).

Також ця посесивність може реалізуватися за допомогою знахідного й

орудного відмінків у деяких інших дієслівних сполученнях, які не

потребують присвійних займенників (хлопець відкрив /свої/ очі, він змахнув

/своєю/ рукою). Зрозуміло, що подібні дієслівні конструкції виражають

відношення належності, бо, не дивлячись на відсутність у їхній структурі

присвійних займенників, ми можемо на глибинному рівні відновити їх

наявність: потис йому руку – потис його руку, погладив дівчину по волоссю

– погладив по волоссю дівчини, він відкрив очі – він відкрив свої очі тощо.

Таким чином, виводиться таке семантичне відношення, при якому об’єкт

володіння визначається вказівкою на посесора, як і в конструкціях мій

будинок, батьків брат, будинок Олександра.

У другому випадку, коли конструкція виражає значення володіння,

 

посесор визначається вказівкою на об’єкт володіння, і тоді вже

Останнє оновлення (Вівторок, 25 червня 2013, 08:43)